Кількість пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН) і серцево-судинними захворюваннями (ССЗ) щороку збільшується, адже артеріальна гіпертензія (АГ), хвороби серця та нирок тісно взаємопов’язані. Пацієнти з ХХН мають у 6-12 разів більший ризик померти від серцево-судинних ускладнень, аніж дожити до термінальної стадії ниркової недостатності. Відомо також, що серед хворих із АГ частота ХХН становить не менш ніж 17-22%. Тож своєчасне лікування АГ та піклування про нирки є запорукою кращого захисту серця^1,2.

Що собою являє хронічна хвороба нирок?

Хронічна хвороба нирок — це ураження нирок, яке характеризується порушенням їх структури або функції протягом ≥3 місяців².

Основні критерії наявності ХХН можуть включати³:

Стадії хронічної хвороби нирок

Чому в пацієнтів із ХХН виникають ССЗ?

Патофізіологічне порушення функціонування серця або нирок, за якого дисфункція одного органа може призвести до погіршення роботи іншого, називають кардіоренальним синдромом (КРС). Як наслідок, розвивається загальна декомпенсація та збільшується летальність серед хворих⁴.

Є п’ять типів КРС, серед яких на особливу увагу заслуговує IV тип — хронічний ренокардіальний синдром. Виникає хронічна дисфункція нирок, що робить свій внесок у розвиток розладів серця, гіпертрофії міокарда та підвищення ризику серцево-судинних ускладнень⁴.

Порушення регуляції артеріального тиску (АТ) і формування АГ при ХХН спричиняють передусім зміни:

Ключовим механізмом цих змін є порушення обміну натрію.

Через зниження перфузії нирок, зменшення фільтрації та посилення реабсорбції натрію відбувається його накопичення в організмі. Як наслідок, розвивається гіперволемія та підвищується чутливість судинної стінки до пресорних впливів вазоконстрикторних гормонів. Пресорні механізми організму об'єднують ренін-ангіотензин-альдостеронову (РААС) і симпатоадреналову системи. Кінцеві точки дії цих систем спрямовані на тонус резистивних судин.

Унаслідок безпосереднього впливу на водно-сольовий обмін відбувається переважання вазоспастичної реакції над вазодилататорною⁵.

Профілактика ренокардіальних порушень

Профілактика ренокардіальних порушень полягає в тому, щоб знизити рівень АТ і таким чином тимчасово зупинити прогресування ХХН².

Лікування АГ у хворих на ХХН є пріоритетним напрямом ренопротекторної терапії. Це важливо для сповільнення процесів нефросклерозу та запобігання гіпертрофії лівого шлуночка. Лікування дисліпідемії — це крок до профілактики атеросклерозу, що спричиняє хворобу малих коронарних артерій та розвиток і прогресування ішемічної хвороби серця⁶.

Зниження функції нирок нерідко є основною причиною застійних явищ в організмі. Відповідно до рекомендацій Асоціації серцевої недостатності Європейського товариства кардіологів (ESC), базисним лікуванням хворих на серцеву недостатність із гіпергідратацією є саме діуретична терапія⁷.

Петльові діуретики вважають засобами вибору для лікування набряків і АГ у хворих із ХХН. Причому вони зберігають свою ефективність навіть на термінальній стадії захворювання. Істотні переваги серед петльових діуретиків має торасемід⁸.

Торасемід є представником нового покоління петльових діуретиків і має такий спектр фармакологічних ефектів⁸:

Результати дослідження застосування торасеміду в пацієнтів із АГ та зниженою функцією нирок

Основні тези

_{АГ — артеріальна гіпертензія
АТ — артеріальний тиск
ДАТ — діастолічний артеріальний тиск
КРС — кардіоренальний синдром
РААС — ренін-ангіотензин-альдостеронова система
САТ — систолічний артеріальний тиск
ССЗ — серцево-судинне захворювання
ХХН — хронічна хвороба нирок
ШКФ — швидкість клубочкової фільтрації}