Раціональний вибір діуретичного лікарського засобу в кардіології
Важко уявити лікування кардіологічного хворого без застосування діуретичної терапії. Тому розглянемо основні фармакологічні відмінності петльових діуретиків
Раціональний вибір діуретичного лікарського засобу в кардіології
За останні 50 років застосування діуретиків у клінічній практиці кардинально вплинуло на покращення якості медичних послуг. Діуретики рекомендовано для постійного застосування пацієнтам із цілою низкою хвороб, насамперед артеріальною гіпертензією та серцевою недостатністю (СН)1.
З огляду на досить велику кількість ЛЗ на ринку важливим із клінічного погляду є питання вибору діуретика для тривалого щоденного прийому2.
Характеристика діуретиків
До групи сечогінних належать засоби різної хімічної структури, що гальмують у канальцях нирок реабсорбцію води та солей і збільшують їх виведення із сечею. Виведення «зайвого» з організму супроводжується спадом набряків, а найбільше значення мають ті діуретики, що підвищують натрійурез1.
Класифікують діуретики за локалізацією їх дії в нефроні1:
Діють на клубочок (еуфілін)
Діють на рівні проксимального канальця: осмотичні діуретики (манітол, гідроксикарбамід), інгібітори карбоангідрази (ацетазоламiд)
Діють на початкову частину дистального канальця: тіазидні сульфонаміди (гідрохлоротіазид), нетіазидні сульфонаміди (індапамід)
Діють на кінцеву частину дистального канальця: конкурентні антагоністи альдостерону (спіронолактон), блокатори транспорту натрію (тріамтерен)
Серед великої групи сечогінних ЛЗ виокремлюють петльові діуретики. Механізм їх дії полягає у збільшенні екскреції ниркових натрію та хлору. Це відбувається завдяки пригніченню котранспортеру Na+/2Cl–/К+ у товстій висхідній петлі Генле. Внаслідок такої дії можливе досягнення прискореного діурезу, а також підтримання нормоволемії в пацієнтів із застійною серцевою недостатністю (СН)3.
На сьогодні петльові діуретики представлено трьома основними ЛЗ: фуросемід, торасемід та буметанід. Кожен із них має свої особливості фармакокінетики та фармакодинаміки, що потрібно пам’ятати при виборі лікування3.
Порівняно з іншими представниками цієї групи фуросемід застосовують необґрунтовано часто. Проте існують певні фармакологічні відмінності, з огляду на які надають перевагу торасеміду над фуросемідом3.
Місце торасеміду в терапевтичній практиці
Торасемід належить до групи петльових діуретиків тривалої дії. Він посилює виділення сечі дозозалежним чином, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові за 1–2 години. Вирізняє торасемід також висока біодоступність, що становить 80–90%4. Варто зазначити, що при застійній СН, ХХН і цирозі печінки біодоступність торасеміду настільки ж висока, як у молодих здорових людей1.
Призначення торасеміду асоційовано з розвитком багатоспрямованої кардіопротекторної дії5:
Інгібує деякі несприятливі ефекти ангіотензину II
Пригнічує секрецію альдостерону
Запобігає зв’язуванню альдостерону з рецепторами міокарда
Іншою перевагою даного ЛЗ вважають його здатність інгібувати міокардіальний фіброз. Завдяки блокаді альдостеронових рецепторів торасемід5:
Покращує функціональну активність кардіоміоцитів
Дає змогу сповільнити прогресування ХСН
У зв’язку з тривалою дією й антиальдостероновою активністю торасеміду для нього не характерний феномен «рикошету». Тобто коли підвищена екскреція натрію та води під час діурезу змінюється подальшою затримкою їх виведення. Цей самий ефект зумовлює непряму калійзберігальну дію1. Торасеміду також притаманна певна антипротеїнурична дія, що дає змогу зменшити втрати білка з сечею5.
Торасемід забезпечує достовірне зниження артеріального тиску. Зменшуючи вміст кальцію в гладком’язових клітинах, він зумовлює їх розслаблення та знижує чутливість до вазоконстрикторних факторів (тромбоксану А2, ангіотензину II). Антигіпертензивна дія ЛЗ проявляється поступово й досягає максимуму через 8-12 тижнів. Варто зауважити, що торасемід майже не впливає на показники пуринового, вуглеводного та ліпідного метаболізму1.
Терапія торасемідом у дозі 5-10 мг на добу протягом 4 тижнів зменшує масу тіла хворих із застійною СН у середньому на 1,0-3,4 кг. При тривалішому лікуванні ЛЗ поліпшує функціональний клас та зменшує застійні явища в легенях1.
Торасемід включено до рекомендацій із діагностики та лікування СН Європейського товариства кардіологів6 та Асоціації кардіологів України7.
Торасемід і фуросемід: чи є різниця в клінічній ефективності?
Порівняння основних фармакологічних властивостей петльових діуретиків свідчить на користь торасеміду, оскільки фуросемід є петльовим діуретиком короткої дії, для нього характерний феномен «рикошету». Біодоступність фуросеміду коливається від 11% до 90%, що не дає змоги прогнозувати його діуретичну дію.
Високі дози фуросеміду часто спричиняють побічні ефекти й ускладнення, наприклад1:
Преренальну азотемію
Гіпонатріємію
Гіпокаліємію
Гіпохлоремічний алкалоз
За помірної та важкої ХХН період напівжиття фуросеміду значно збільшується, оскільки для нього не існує альтернативного шляху елімінації, крім ниркової екскреції1.
Фуросемід не має антиальдостеронової активност3
Не зумовлює гальмування синтезу колагену
Не сповільнює формування міокардіального фіброзу у хворих на СН на відміну від торасеміду
Порівняння ефектів торасеміду та фуросеміду в лікуванні кардіологічних хворих
Було проведено багатоцентрове рандомізоване дослідження «TORNADO»8
Результати оцінювали за:
- Здатністю зменшувати затримку рідини в організмі
- Змінами в тесті з 6-хвилинною ходьбою (6MWT — 6-minutes walking distance)
Результати дослідження8
Внаслідок лікування торасемідом у 63% пацієнтів спостерігали зменшення рівня затримки рідини в організмі та, відповідно, зменшення набряків. У групі ж лікування фуросемідом цей показник становив 42%
Терапія торасемідом забезпечує в 63% хворих збільшення дистанції, яку вони здатні пройти під час 6-хвилинного тесту, порівняно з фуросемідом (25%)
Можна дійти висновку, що діуретичний ефект торасеміду зумовлює більшу втрату рідини з організму порівняно з фуросемідом. Це приводить до зменшення ваги, що полегшує ходьбу пацієнтів
Основні тези
Лікування торасемідом зумовлює більшу втрату рідини з організму порівняно з фуросемідом8
Торасемід чинить кардіопротекторну дію, покращуючи функціональну активність кардіоміоцитів5
Торасемід досягає максимальної концентрації в плазмі крові за 1–2 години, а біодоступність його становить 80-90%4
Завдяки блокаді альдостеронових рецепторів торасемід інгібує міокардіальний фіброз5
Для торасеміду не характерний феномен «рикошету»1
Торасемід зумовлює непряму калійзберігальну та антипротеїнуричну дію1,5
Лікування есенціальної гіпертензії, профілактика рецидивів набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю
*Ω — одиниця вимірювання електричного опору
СН — серцева недостатність
ХСН — хронічна серцева недостатність
ЛЗ — лікарський засіб
ХХН — хронічна хвороба нирок
- Іщук В.О., Шатило В.Б. Місце торасеміду в терапевтичній практиці. Раціональна фармакотерапія. 2010; 2(15):44-49.
- Лазарєв П.О. Вибір діуретика в сучасному контексті терапії хронічної серцевої недостатності. Новини медицини та фармації. 2019; 1(678).
- Одинець М. Петльові діуретики: вибір препарату з найкращою ефективністю. Ліки України. 2016; 3(199):41-43.
- Іванов Д.Д. Високі дози торасеміду в практиці лікаря: очевидні переваги. Нирки. 2020; 9(1):35-38. DOI:10.22141/2307-1257.9.1.2020.196915
- Можина Т.Л. Якому петльовому діуретику віддати перевагу: огляд даних доказової медицини. Український медичний часопис. 2023; 2(154):3-6.
- European society of cardiology (ESC) guidelines for the diagnosis and treatment of acute and chronic heart failure. 2021.
- Рекомендації асоціації кардіологів України з діагностики та лікування хронічної серцевої недостатності. 2017.
- Balsam P., Ozieranski K., Marchel M. et al. Comparative effectiveness of torasemide versus furosemide in symptomatic therapy in heart failure patients: Preliminary results from the randomized TORNADO trial. Cardiology Journal. 2019; 26(6):661-668. DOI:10.5603/CJ.a2019.0114
РП UA/9173/01/01, UA/9173/01/02. Наказ МОЗ України 02.01.2019 №6. Зміни внесено. Наказ МОЗ України 17.07.2023 № 1286.
РП UA/9173/01/01, UA/9173/01/02. Наказ МОЗ України 02.01.2019 № 6. Зміни внесено. Наказ МОЗ України 17.07.2023 № 1286.
РП UA/9173/02/01. Наказ МОЗ України 06.02.2020 № 269. Зміни внесено. Наказ МОЗ України 25.02.2023 № 388.