Зниження ризику гострої затримки сечі при гіперплазії простати
Гостра затримка сечі — неочікуване ускладнення чи передбачуваний ризик? Дізнайтесь, як вчасне втручання змінює перебіг доброякісної гіперплазії передміхурової залози
Зниження ризику гострої затримки сечі при гіперплазії простати
Понад 65% випадків гострої затримки сечі (ГЗС) у чоловіків спричинено доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ)1. Лікування ГЗС полягає в негайній декомпресії сечового міхура шляхом катетеризації, з подальшим хірургічним лікуванням ДГПЗ. Однак екстрене хірургічне втручання пов’язано зі збільшенням рівня смертності і вищим рівнем післяопераційних ускладнень2.
Для запобігання ГЗС і хірургічному втручанню пацієнтам із ДГПЗ важливо призначити відповідне медикаментозне лікування її симптомів.
Фактори розвитку ГЗС
У клінічній практиці ГЗС найчастіше розглядають як ускладнення ДГПЗ, що відповідає «природному» перебігу цього захворювання. Прогресування та погіршення симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ), пов’язаних із ДГПЗ, стає однією з ключових причин розвитку ГЗС. Також до факторів ризику належать2:
Старший вік
Низька максимальна швидкість потоку сечі
Значний об’єм залишкової сечі після сечовипускання
Збільшений об’єм передміхурової залози
Високий рівень простатоспецифічного антигена (ПСА) у сироватці крові
Варто враховувати, що в деяких випадках ГЗС може виникнути після провокувального чинника, не пов’язаного з ДГПЗ. Наприклад, після хірургічного втручання під загальною або регіонарною анестезією, надмірного розтягнення сечового міхура, інфекції сечових шляхів або приймання лікарських засобів із симпатоміметичною чи антихолінергічною дією2.
Вплив комбінованої терапії на ГЗС
Значна кількість пацієнтів із ДГПЗ має підвищений ризик прогресування СНСШ. Через це значно зростає ймовірність виникнення ГЗС. Поширеною стратегією початкового лікування СНСШ залишається монотерапія лікарськими засобами першої лінії, зокрема α-адреноблокаторами3.
Проте такий метод лікування зосереджений передусім на контролі симптомів. Він не враховує темпів прогресування захворювання, що може впливати на виникнення ГЗС2,3. Такий підхід не відповідає сучасним рекомендаціям3.
В Європейській урологічній асоціації (EUA) рекомендують застосування комбінації α-адреноблокатора з інгібітором 5-α-редуктази (5-АРІ) для лікування пацієнтів із ДГПЗ, які мають помірні або тяжкі СНСШ із ризиком прогресування захворювання3,4
Фармакологічне обґрунтування комбінованої терапії полягає в поєднанні двох механізмів дії. З одного боку, α-адреноблокатори впливають на скоротливу активність гладкої мускулатури передміхурової залози, чим зменшують динамічний компонент обструкції. З іншого, 5-АРІ знижують рівень дигідротестостерону в сироватці крові та тканинах передміхурової залози, що зумовлює інволюцію гіперплазованої тканини. Внаслідок цього комбінована терапія зменшує довгостроковий ризик розвитку ГЗС і необхідність хірургічного втручання у пацієнтів із ризиком прогресування захворювання3. Тому виникає потреба почати комбіновану терапію при ДГПЗ якомога раніше.
Вплив комбінованої терапії на запобігання гострій затримці сечі
D'Agate S. та співавтори вивчали вплив раннього і відтермінованого початку комбінованої терапії дутастеридом (5-АРІ) з тамсулозином (α-адреноблокатор) на ризик розвитку ГЗС або потреби в хірургічному втручанні при ДГПЗ3
Дослідження проводили серед пацієнтів із помірними та тяжкими СНСШ, які мали підвищений ризик прогресування захворювання3.
Результати дослідження демонструють, що затримання початку комбінованої терапії тамсулозином з дутастеридом на понад 6 місяців збільшує ризик ГЗС та її рецидивів3.
Ранній початок комбінованої терапії забезпечує вищий рівень відповіді на лікування. Спостерігається полегшення симптомів та уповільнення прогресування захворювання, що знижує ризик ГЗС і хірургічного втручання3
Roehrborn C.G. та співавтори досліджували ефективність комбінованої терапії тамсулозином і дутастеридом у пацієнтів із ДГПЗ, які мали підвищений ризик прогресування захворювання5
Оцінювали зниження ризику ГЗС, хірургічного втручання, пов’язаного з ДГПЗ, і клінічного прогресування ДГПЗ протягом 4 років5.
Результати дослідження свідчать, що комбінована терапія тамсулозином із дутастеридом є ефективною у зниженні ризику ГЗС і клінічного прогресування захворювання. Також спостерігали зменшення потреби в хірургічному втручанні з приводу ДГПЗ5.
Комбінована терапія тамсулозином із дутастеридом знижувала рівень розвитку ГЗС або необхідність хірургічного втручання протягом 48 місяців спостереження5
Отже, застосування комбінації тамсулозину з дутастеридом можна розглядати як ефективну стратегію лікування пацієнтів із вираженими симптомами та високим ризиком ускладнень при ДГПЗ. Це обумовлено здатністю терапії знижувати ризик виникнення ГЗС і потребу в хірургічному втручанні в пацієнтів із доброякісною гіперплазією передміхурової залози3,5
Основні тези
Понад 65% випадків гострої затримки сечі (ГЗС) у чоловіків спричинено доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ)1
Прогресування та погіршення симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ), пов’язаних із ДГПЗ, стає однією з ключових причин розвитку ГЗС2
В Європейській урологічній асоціації (EUA) рекомендують застосування комбінації α-адреноблокатора з інгібітором 5-α-редуктази (5-АРІ) для лікування пацієнтів із ДГПЗ, які мають помірні або тяжкі СНСШ, та ризиком прогресування захворювання3,4
Затримання початку комбінованої терапії тамсулозином із дутастеридом на понад 6 місяців збільшує ризик ГЗС та її рецидивів. Ранній початок комбінованої терапії забезпечує вищий рівень відповіді на лікування3
Комбінована терапія тамсулозином із дутастеридом є ефективною у зниженні ризику розвитку ГЗС, клінічного прогресування захворювання, а також у зменшенні потреби в хірургічному втручанні з приводу ДГПЗ5
5-АРІ — інгібітор 5-α-редуктази
EUA (European Association of Urology) — Європейська урологічна асоціація
ГЗС — гостра затримка сечі
ДГПЗ — доброякісна гіперплазія передміхурової залози
ПСА — простатоспецифічний антиген
СНСШ — симптоми нижніх сечових шляхів
- Muruganandham K., Dubey D., Kapoor R. Acute urinary retention in benign prostatic hyperplasia: Risk factors and current management. Indian J Urol. 2007; 23(4):347–53. DOI: 10.4103/0970-1591.35050
- Fitzpatrick J.M., Desgrandchamps F., Adjali K. et al. Reten-World Study Group. Management of acute urinary retention: a worldwide survey of 6074 men with benign prostatic hyperplasia. BJU Int. 2012; 109(1):88–95. DOI: 10.1111/j.1464-410X.2011.10430.x
- D'Agate S., Chavan C., Manyak M. et al. Impact of early vs. delayed initiation of dutasteride/tamsulosin combination therapy on the risk of acute urinary retention or BPH-related surgery in LUTS/BPH patients with moderate-to-severe symptoms at risk of disease progression. World J Urol. 2021; 39(7):2635–2643. DOI: 10.1007/s00345-020-03517-0
- Management of Non-neurogenic Male LUTS. European Association of Urology. 2026. Available at: https://uroweb.org/guidelines/management-of-non-neurogenic-male-luts/chapter/disease-management (Last access: UPDATE MARCH 2026).
- Roehrborn C.G., Siami P., Barkin J et al. CombAT Study Group. The effects of combination therapy with dutasteride and tamsulosin on clinical outcomes in men with symptomatic benign prostatic hyperplasia: 4-year results from the CombAT study. Eur Urol. 2010; 57(1):123–31. DOI: 10.1016/j.eururo.2009.09.035
