До екстракорпорального запліднення та інтрацитоплазматичної ін'єкції сперми все частіше вдаються пари, які бажають мати дітей. Однак після перенесення одного чи кількох ембріонів лише менш ніж третини випадків завершується живонародженням¹.

Порушення процесу імплантації є важливим обмежувальним фактором результатів допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Це потребує докладнішого розгляду для виявлення основної проблеми та можливих шляхів її вирішення¹.

Головна причина невдалої імплантації після ДРТ

Процес підготовки ендометрію до імплантації починається в проліферативній та триває всю лютеїнову фазу. В цей період жовте тіло зазнає морфологічних і біохімічних змін, а гранульозні клітини продукують прогестерон. Завдяки цьому відбувається процес секреторної трансформації ендометрію — його потовщення та збільшення васкуляризації. Після імплантації хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ) синтезується трофобластичною тканиною, щоб стимулювати жовте тіло виробляти прогестерон до формування плаценти¹.

Невдалу імплантацію після застосування ДРТ пояснюють дефіцитом лютеїнової фази. Хоч остаточний механізм цього порушення невідомий, вчені постійно пропонують нові теорії¹:

Тож розгляньмо докладніше кожну з них.

Методи підтримання лютеїнової фази під час ДРТ

Підтримання лютеїнової фази забезпечують шляхом призначення відповідної медикаментозної терапії. Розглядаємо рекомендації Європейської асоціації репродукції людини та ембріології щодо вибору найефективніших лікарських засобів².

Пероральний дидрогестерон можна рекомендувати для підтримання лютеїнової фази в добовій дозі 30 мг. Якщо порівнювати з прогестероном, то він має схожі частоту настання вагітності та переносимість. Однак через іншу структуру є певні побоювання щодо його безпеки для плода².

Додавання естрадіолу до прогестерону не є рекомендованим з огляду на відсутність різниці в частоті живонародження між прогестероном із додаванням естрадіолу та без нього².

У циклах оваріальної стимуляції, зумовлених ХГЛ, його не рекомендують для підтримання лютеїнової фази у стандартних дозах 1500 МО. ХГЛ не поступається за ефективністю прогестерону, проте підвищує ризик синдрому гіперстимуляції яєчників².

Болюсну чи повторювані ін’єкції ГнРГ у циклах, зумовлених ХГЛ, можна застосовувати тільки для клінічних досліджень. Це пов’язано з недостатньою кількістю даних щодо безпеки для плода попри вірогідне підвищення рівня живонародження².

Додавання ЛГ до прогестерону для підтримання лютеїнової фази також рекомендовано лише для клінічних досліджень².

Основні тези

_{ГнРГ — гонадотропін-рилізинг-гормон
ДРТ — допоміжні репродуктивні технології
ЛГ — лютеїнізувальний гормон
МО — міжнародна одиниця
ХГЛ — хоріонічний гонадотропін людини}