Алергічний риніт (АР) – це поширене захворювання, яке становить значний тягар для суспільства, оскільки може призвести до зниження якості життя пацієнтів, а також до розвитку ускладнень. 

У багатьох випадках АР не сприймається як серйозна хвороба, хоча насправді він суттєво впливає на
здоров’я пацієнтів. Діти і дорослі, які страждають на це захворювання, часто мають проблеми зі сном, підвищену стомлюваність, дратівливість, а також труднощі з концентрацією уваги. Це може сприяти зниженню академічної успішності та пропускам навчання школярів і студентів [1].

Алергічний риніт має тісний зв’язок з бронхіальною астмою, оскільки обидві хвороби, зазвичай, мають спільні імунні механізми. Це підтверджується концепцією «єдиних дихальних шляхів», коли запалення в носових ходах може обтяжити симптоми астми.

Діагностика та лікування АР

Діагноз алергічного риніту, зазвичай, ставиться на підставі клінічних симптомів: 

Симптоми можуть бути інтермітивними (не більше 4 днів на тиждень або менше 4 тижнів поспіль) або персистивними, коли вони тривають довше. 

Алергічний риніт може мати три ступені тяжкості: 

Стандартні методи діагностики, в першу чергу, передбачають урахування анамнезу і фізикального огляду пацієнта.

Проведення загального аналізу крові та визначення рівня IgE не завжди є достатньо чутливими для виявлення АР, оскільки еозинофілія периферичної крові часто відсутня, особливо в період загострення АР, коли еозинофіли мігрують у слизову оболонку носа.

Важливіші у цьому плані є специфічні тести на алергени, які дозволяють точніше визначити причину захворювання.

Дослідження рівнів специфічних імуноглобулінів Е (sIgE) передбачає визначити  рівні sIgE до екстрактів і молекул (компонентів) алергенів. Цілісний алерген складається з  молекул (компонентів). Молекулярна алергодіагностика полягає саме у визначенні sIgE до окремих алергенних молекул. Цей метод алергодіагностики є високоінформативним. Однак, молекулярна алергодіагностика  показана обмеженому колу пацієнтів. Показанням до її проведення є необхідність призначити алерген-специфічну імунотерапію (АСІТ), анафілаксія в анамнезі, а також диференціальна діагностика перехресних реакцій і справжньої полісенсибілізації [6].

Однак, багато людей, які сенсибілізовані, не проявляють симптомів алергії, тому кореляція з клінічними симптомами після впливу алергену є критично важливою [8].

Лікування АР: комплексний підхід

Основною метою лікування АР є усунення симптомів, профілактика ускладнень і збереження нормальної фізичної та соціальної активності пацієнтів. Одним із важливих аспектів є зниження побічних ефектів лікування, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів, не обмежуючи їх повсякденну активність.

Комплексне лікування охоплює кілька компонентів:

Особливе місце в лікуванні АР посідає алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ). 

Сьогодні навколо цього методу лікування існує багато дискусій. Обговорюються навіть питання термінології. Пропонуються два варіанти назви цього методу лікування : алерген-специфічна імунотерапія ( АСІТ)  і алерген-імунотерапія (АІТ).  Який термін правильний? Однозначної відповіді не існує. Важливо розуміти суть методу. 

АСІТ проводиться  дітям, які хворіють на АР легкого та середньоважкого перебігу (у разі досягнення контролю), найчастіше у випадку сезонної пилкової алергії та високої сенсибілізації до кліщів домашнього пороху. Відбір дітей для проведення АСІТ має бути обґрунтованим, а склад вакцини для її проведення повинен обиратися на підставі результатів специфічного алерготестування. АСІТ проводиться  лише лікарем-дитячим алергологом у спеціально обладнаному для цього кабінеті або в умовах спеціалізованого стаціонару. Важливо наголосити, що АСІТ використовується  у дітей після досягнення 5-річного віку. 

Найчастіше іригаційну терапію застосовують назальний розчин натрію хлориду (сольовий розчин). Під терміном «сольовий розчин для назального застосування» мають на увазі широкий спектр лікувальних схем, які можуть суттєво відрізнятися за такими характеристиками:

• концентрація солі: ізотонічний (фізіологічний) або гіпертонічний розчин;
• буферні властивості: буферизований або небуферизований розчин;
• параметри застосування: частота, об’єм і спосіб уведення.

Інтраназальне застосування сольового розчину рекомендоване як частина лікування АР. Його часто використовують у поєднанні з іншими фармакологічними препаратами. Сольовий розчин має низьку вартість, є загалом безпечним у використанні та добре переноситься пацієнтами.

Водночас, у деяких випадках можливе виникнення побічних ефектів,а саме: подразнення слизової оболонки носа, чхання, кашель, відчуття закладеності у вухах.

Протягом останніх років на українському фармацевтичному ринку з’явилося багато різних пропозицій щодо оптимізації іригаційної терапії АР сольовими розчинами. Хочемо поділитися досвідом застосування інноваційного медичного виробу Спарклін, який розроблений на основі стерильної ізотонічної морської води з додаванням 0,4 % СО₂, що створює шипучий сольовий розчин. Особливістю спрею Спарклін є саме наявність у його складі CO₂. Основний принцип дії цього спрею пов’язаний із доставкою СО₂ на поверхню слизової оболонки, що стимулює мікроциркуляцію у тканинах, сприяє поліпшенню клітинного метаболізму та прискорює загоєння, в також сприяє зменшенню явищ запалення. Завдяки цьому зменшуються набряк і закладеність носа, що знижує потребу застосовувати судинозвужувальні препарати.

Після промивання носової порожнини спреєм «Спарклін» на поверхні з’являється гідроплівка. Вона працює як справжній щит: запобігає прилипання алергенів, утримує вологу й пришвидшує процес відновлення війок. За рахунок СО₂ така гідроплівка здатна до відновлення, тому такий водяний щит забезпечує пролонгований комфорт і захист пацієнтам з АР [9, 12, 14].

   Окрім того, слід відзначити, що Спарклін не містить консервантів і пропелентів, а сучасна атравматична насадка забезпечує дрібнодисперсне розпилення під широким кутом, запобігаючи виникненню отитів [13]. Завдяки особливому хімічному складу та концентрації тривалість і кратність застосування назального спрею з морською водою Спарклін необмежені; засіб є безпечним у разі тривалого застосування, не призводить до  звикання.

 Шипучий сольовий розчин містить маленькі бульбашки для ефективнішого очищення від слизу, порівняно зі звичайними сольовими розчинами; нормалізує мукоциліарний кліренс. Діти полюбили спрей через цікаве відчуття «бульбашок у носі», а дорослі порівнювали свої відчуття з «шампанським у носі». Шляхом промивання та зрошування Спарклін зменшує кількість хвороботворних мікроорганізмів на слизовій оболонці порожнини носа [10]. Доведено, що  шипучий спрей руйнує біоплівки, гальмує їх ріст і дозрівання [11].