Дезлоратадин чи левоцетиризин: який активний метаболіт обрати?

Статистичні дані свідчать, що на алергію страждає кожен п’ятий житель у світі. За різними медичними джерелами, поширеність алергічних захворювань в Україні сягає 20%, тобто не менше 10 млн осіб різного віку потерпають від різноманітних форм гіперчутливості¹. 

Найпоширенішою стратегією лікування симптомів алергії є використання антигістамінних лікарських засобів (АГЛЗ). На сьогодні в нашому розпорядженні є АГЛЗ 2-го покоління, які мають різну хімічну структуру, специфічність дії та, відповідно, своє місце у лікуванні алергічної патології¹.

Відповідно до сучасних рекомендацій, АГЗ мають відповідати таким вимогам²:

Цим вимогам повною мірою відповідають Н₁-антигістамінні засоби 2-го покоління. Серед них варто виділити дезлоратадин і левоцетиризин, терапевтична ефективність яких вища порівняно з лікарськими засобами минулих поколінь².

Лікарські засоби 2-го покоління вибірково взаємодіють з Н1-рецепторами гістаміну, розташованими на клітинах стінок судин і бронхів³. Дезлоратадин – це основний метаболіт лоратадину, трициклічний антагоніст гістаміну тривалої дії⁴. Левоцетиризин - активний стабільний R-енантіомер цетиризину, що належить до групи конкурентних антагоністів гістаміну³.

Дезлоратадин і левоцитиризин іноді виділяють у групу засобів 3-го покоління тому, що вони характеризуються більшою спорідненістю до Н₁-рецепторів і тривалішим терапевтичним ефектом³.

Порівняння фармакокінетики та фармакодинаміки дезлоратадину і левоцетиризину^2,5

Серед основних переваг дезлоратадину над левоцетиризином варто відзначити:

Основні тези

_{АГЗ — антигістамінні засоби}