Досвід українського невролога в Європі: відмінності в діагностиці, освіті та комунікації з пацієнтами на прикладі Люксембурга.
Зацікавилися?
Цей матеріал призначений для працівників медичної сфери. Авторизуйтеся, будь ласка, щоб вивчати далі. Цей розділ сайту містить професійну спеціалізовану інформацію про лікарські засоби, а також іншу професійну спеціалізовану медичну інформацію, яка призначена виключно для лікарів та медичних установ. У разі, якщо Ви не є лікарем чи працівником медичної установи, АТ «Фармак» не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що можуть виникнути в результаті самостійного використання інформації з цього розділу сайту. Ви робите це самостійно і усвідомлено, розуміючи, що застосування лікарських засобів можливе тільки за призначенням лікаря та після попередньої консультації з ним, а самолікування може завдати шкоди Вашому здоров’ю.
Авторизуйтесь, будь ласка, щоб отримати доступ до професійної інформації. Цим ви підтверджуєте, що є лікарем/працівником медичної установи.
Український невролог у Люксембурзі: 50 відтінків європейської медицини
Я – Олена Цуркаленко, лікарка-неврологиня з України. Свою кар’єру я починала ще вдома, працюючи і в університетській лікарні, і в приватному центрі. Після початку повномасштабної війни доля привела мене з дітьми до Люксембургу, де я змогла продовжити свою професійну діяльність.
Цей досвід став для мене унікальною можливістю побачити різні медичні системи зсередини.
І щоразу, коли я порівнюю їх, я ловлю себе на думці: немає ідеальної моделі. Немає чорного і білого, є безліч відтінків сірого. І лише взаємний обмін досвідом допоможе нам рости й вдосконалюватися.
Командна робота як основа лікування
Коли я почала працювати у Люксембурзі, перші місяці були для мене справжнім відкриттям. Не лише інша мова чи організація роботи, а передусім, інший підхід до медицини. Те, що в Україні я звикла робити інтуїтивно чи власними силами, тут перетворюється на командну роботу. Існуючі проблеми госпіталізованих пацієнтів обовʼязково обговорюються на міждисциплінарному засіданні.
Пацієнта веде не лише лікар, але й ціла команда: фізіотерапевти, психологи, соціальні працівники, медсестри з високою спеціалізацією.
Це знімає величезний тягар відповідальності з лікаря та дозволяє значно покращити якість надання медичної допомоги, особливо хронічним та поліморбідним пацієнтам. Це справді відчувається як команда, де кожен робить свій внесок.
В Україні ж більшість функцій часто лягає на плечі одного лікаря. І хоча це надзвичайно виснажує, я вважаю, що саме це зробило нас більш універсальними і клінічно сильними. Наш лікар може одночасно бути й діагностом, і комунікатором, і кризовим менеджером. Це унікальна риса, якою я пишаюся.
Чітка система маршрутизації пацієнтів
У Люксембурзі все виглядає дуже структуровано. Пацієнт починає з сімейного лікаря, далі за потреби направляється до спеціаліста, а вже потім - у стаціонар.
Це чітка система, підкріплена електронними кабінетами пацієнтів, де зберігаються результати обстежень, призначення, історія лікування.
Я пам’ятаю, як уперше відкрила цей кабінет — і зрозуміла, скільки це економить часу й нервів. В Україні ми все ще носимо папочки з аналізами, і часто щось губиться.
Водночас ця маршрутизація має й мінуси: іноді пацієнт чекає консультації тижнями, а в Україні ми звикли до того, що можна швидко звернутися напряму до спеціаліста.
Це справді перевага нашої системи, хоча, з іншого боку, така «доступність» іноді призводить до зловживання консультаціями, тривожності пацієнтів і навіть до знецінення ролі лікаря.
Медична освіта: сильна теорія проти практичної підготовки
В Україні медична освіта дуже сильна в теоретичному плані. Наші студенти знають величезні обсяги матеріалу, орієнтуються у складних діагнозах. Але, на жаль, практичної підготовки бракує. Часто молоді лікарі отримують сертифікат спеціаліста, але ще не мають впевненості в реальних невідкладних ситуаціях. Багато хто сам шукає можливості: іде на нічні чергування, працює медсестрою, але це не частина системи, а радше ініціатива окремих людей.
У Люксембурзі я вперше побачила, що ротації — це обов’язкова і невід’ємна частина навчання. Лікарі працюють у різних відділеннях, бачать пацієнта у багатьох клінічних контекстах і розвивають мультидисциплінарні навички. Це дуже збагачує.
Іноді я думаю: якби в Україні була така система ротацій, наші лікарі мали б ще сильніший фундамент.
Доступність діагностики
У доступності діагностики різниця теж разюча.
У Люксембурзі сканер з контрастом чи генетичний тест можна отримати практично відразу та безкоштовно.
В Україні ж часто доводиться покладатися на клінічне мислення, бо технічних можливостей або коштів у пацієнта просто немає. Але саме ця «нестача» зробила українських лікарів майстрами клінічного мислення й клінічної логіки.
Ми вміємо ставити діагноз там, де інші губляться без апаратури. Ав подальшому пацієнт отримає саме ті препарати або процедури, які йому необхідні, а не ті, які він може собі «дозволити».
Комунікація з пацієнтом
У Європі лікар і пацієнт — це партнери.
Пацієнт отримує повну інформацію, бере участь у прийнятті рішень.
В Україні ж досі існує традиція «пом’якшувати» діагноз, вигадувати псевдодіагнози, щоби не лякати. Я не раз чула, як колеги замінюють «тривожний розлад» на «вегето-судинну дистонію». З одного боку, це ніби захищає пацієнта від стресу, але насправді знижує довіру й обмежує можливості для якісного лікування.
Висновки та натхнення для України
Цей досвід у двох системах навчив мене бачити переваги й недоліки по обидва боки.
У нас в Україні є чим пишатися: ми сильні в клінічному мисленні, у гнучкості, у вмінні працювати з мінімальними ресурсами.
У Європи є, чому повчитися: мультидисциплінарність, електронні системи, чіткі ротації, партнерські відносини з пацієнтом.
І мені здається, що поєднавши ці два світи, ми зможемо створити справді сучасну українську медицину — таку, яка поєднує силу нашої школи і найкращі практики світу.
Більше цікавого для вас
AlphaFold — революційне досягнення штучного інтелекту в біології
