Цей ризик може бути знижений за умови стійкого контролю артеріального тиску (АТ)¹.

Ефективність такого лікування залежить також від етіології інсульту: більш виражене зниження ризику спостерігають при внутрішньомозкових крововиливах і лакунарних ішемічних синдромах².

У щоденній практиці нерідко постає питання щодо оптимального часу для призначення або поновлення антигіпертензивної терапії після інсульту чи ТІА, особливо в пацієнтів із нестабільним неврологічним статусом або супутніми захворюваннями. 

Розглядаємо сучасні рекомендації з вибору антигіпертензивних засобів і підходи до ведення таких хворих з урахуванням індивідуального ризик-профілю

Ініціація антигіпертензивної терапії

Час початку або відновлення антигіпертензивної терапії після інсульту чи ТІА залежить від низки чинників, зокрема типу інсульту, неврологічної стабільності та супутніх захворювань¹:

У пацієнтів з АГ і нестабільним неврологічним статусом — за наявності коливань симптомів або прогресуючого погіршення — початок або відновлення антигіпертензивної терапії відкладають. Її призначення можливе лише після стабілізації неврологічного стану, оскільки зниження АТ у цей період може посилити ішемічні прояви¹:

У випадку спонтанного ВМК у гострий період зазвичай необхідно внутрішньовенне введення антигіпертензивних засобів. Після стабілізації стану терапію за можливості переводять на пероральну форму¹. 

Пацієнти із САК зазвичай спочатку перебувають у відділенні інтенсивної терапії. Антигіпертензивну терапію для вторинної профілактики розпочинають лише після підтвердження адекватного церебрального перфузійного тиску — шляхом прямого вимірювання або на основі оцінювання когнітивного статусу¹. 

Цільові рівні АТ

Цільові рівні АТ у пацієнтів із цереброваскулярною патологією залежать від типу інсульту, серцево-судинного ризику (ССР) і методу. вимірювання¹

Цільові рівні АТ для пацієнтів після інсульту і ТІА¹

_{*Установлена атеросклеротична хвороба серця, СН, ЦД, ХХН, вік ≥65 років або прогнозований 10-річний ризик розвитку серцево-судинних подій ≥10%}

Автоматизовані, амбулаторні або домашні методи вимірювання АТ зазвичай фіксують нижчі значення порівняно з традиційним офісним вимірюванням. Тому цільові рівні АТ визначають з урахуванням методу, який використовують.

У пацієнтів похилого віку, з постуральною гіпотензією або побічними ефектами від антигіпертензивної терапії можливе встановлення менш жорстких цільових показників.

За відсутності гіпертензивного кризу АТ рекомендують знижувати поступово — приблизно на 10% вихідного рівня на добу.

Вибір антигіпертензивної терапії

Після стабілізації стану пацієнта вона дає змогу суттєво знизити ризик як повторного інсульту, так і серцево-судинної смерті. 

Доказова база

• Оптимальним варіантом є поєднання інгібітора ангіотензину з дигідропіридиновим БКК¹
• За неефективності подвійної терапії рекомендовано перехід на потрійну комбінацію, що включає іАПФ або БРА, тіазидний/тіазидоподібний діуретик і дигідропіридиновий БКК²

Кордерія Тріо — потрійна комбінація з периндоприлом, індапамідом і амлодипіном для контролю АТ у пацієнтів після інсульту та ТІА³

Переваги:

Основні тези

_{АГ — артеріальна гіпертензія}

_{АТ — артеріальний тиск}

_{БКК — блокатори кальцієвих каналів}

_{БРА — блокатори рецепторів ангіотензину}

_{ВМК — внутрішньомозковий крововилив}

_{ДМАТ — добове моніторування артеріального тиску}

_{іАПФ — інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту}

_{ІХС — ішемічна хвороба серця}

_{САК — субарахноїдальний крововилив}

_{СН — серцева недостатність}

_{ССР — серцево-судинний ризик}

_{ТІА — транзиторна ішемічна атака}

_{ХХН — хронічна хвороба нирок}

_{ЦД — цукровий діабет}