Дигоксин у сучасній медицині: показання, механізм дії, ризики інтоксикації та правила моніторингу. Дізнайтесь про практичні поради для лікарів щодо безпечного застосування.
Зацікавилися?
Цей матеріал призначений для працівників медичної сфери. Авторизуйтеся, будь ласка, щоб вивчати далі. Цей розділ сайту містить професійну спеціалізовану інформацію про лікарські засоби, а також іншу професійну спеціалізовану медичну інформацію, яка призначена виключно для лікарів та медичних установ. У разі, якщо Ви не є лікарем чи працівником медичної установи, АТ «Фармак» не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що можуть виникнути в результаті самостійного використання інформації з цього розділу сайту. Ви робите це самостійно і усвідомлено, розуміючи, що застосування лікарських засобів можливе тільки за призначенням лікаря та після попередньої консультації з ним, а самолікування може завдати шкоди Вашому здоров’ю.
Авторизуйтесь, будь ласка, щоб отримати доступ до професійної інформації. Цим ви підтверджуєте, що є лікарем/працівником медичної установи.
Дигоксин: Роль, показання та застереження у сучасній практиці
Попри стрімкий розвиток сучасної фармакотерапії та впровадження нових класів медикаментів, дигоксин — класичний представник серцевих глікозидів — досі зберігає свою нішу в клінічній практиці.
Він має комплексну дію на серцево-судинну систему:
Позитивний інотропний ефект (збільшення сили скорочень міокарда),
Негативний дромотропний (уповільнення провідності в атріовентрикулярному вузлі,
Позитивний батмотропний ефект (підвищення збудливості міокарда).
Ці властивості зумовлюють його застосування при певних формах тахіаритмій та серцевої недостатності, хоча й не роблять його препаратом першої лінії в обох випадках.
Показання до застосування
До тахіаритмій, при яких дигоксин знаходить своє застосування переважно для контролю частоти серцевих скорочень (ЧСС), належить фібриляція передсердь.
У випадках, коли пацієнт має низький артеріальний тиск або протипоказання до застосування бета-блокаторів чи недигідропіридинових антагоністів кальцію (верапаміл, дилтіазем), дигоксин може стати ефективною альтернативою для зниження ЧСС у стані спокою.
Проте його ефективність при фізичному навантаженні обмежена. Це пов’язано з механізмом дії дигоксину, який базується на активації парасимпатичної (вагусної) системи та гальмуванні провідності через АВ-вузол. Під час фізичного навантаження активується симпатична нервова система, яка пригнічує вагусний ефект, і дія дигоксину суттєво зменшується.
Цікаво, що бета-блокатори (наприклад, метопролол або бісопролол), блокуючи β₁-адренорецептори, знижують симпатичний вплив на серце. Це дозволяє їм ефективно контролювати частоту серцевих скорочень як у стані спокою, так і під час фізичного навантаження.
Інше, хоча й менш поширене, показання для застосування дигоксину це симптоматичне лікування пацієнтів із хронічною систолічною серцевою недостатністю (фракція викиду ЛШ <40%), у яких зберігаються симптоми (задишка, набряки, зниження толерантності до навантажень) попри застосування оптимальної медикаментозної терапії.
Важливо розуміти, що дигоксин не покращує виживаність таких пацієнтів, однак може зменшити кількість госпіталізацій і поліпшити якість життя.
Моніторинг і терапевтичне вікно
Застосування дигоксину потребує постійного моніторингу його концентрації в крові через ризик серйозних побічних ефектів при накопиченні препарату в організмі.
Однією з головних складностей у використанні дигоксину є його вузьке терапевтичне вікно. Терапевтична концентрація в сироватці крові становить 0,5–0,9 нг/мл. Рівні понад 1,0 нг/мл не асоціюються з додатковими клінічними перевагами, а концентрація понад 2,0 нг/мл вважається токсичною.
Перший контроль рівня дигоксину в крові рекомендовано проводити через 7–10 днів після початку терапії або після корекції дози. Важливо правильно вибрати час забору крові — не раніше ніж через 6 годин, а оптимально — через 8–12 годин після прийому препарату, щоб уникнути хибно завищених значень, пов’язаних із розподілом препарату у тканинах.
Дозування та фактори ризику
Оскільки дигоксин виводиться винятково нирками, його дозування має базуватися на рівні клубочкової фільтрації нирок. У пацієнтів похилого віку, із хронічною хворобою нирок або з дегідратацією ризик передозування значно зростає. У таких випадках слід обирати найнижчу ефективну дозу, регулярно оцінювати ШКФ і при необхідності коригувати схему лікування.
Крім функції нирок, важливо контролювати рівень електролітів у сироватці крові, насамперед калію, магнію та кальцію. Гіпокаліємія, гіпомагніємія та гіперкальціємія значно підвищують чутливість міокарда до дигоксину та ризик розвитку токсичної дії. Особливу увагу варто приділяти пацієнтам, які отримують діуретики, інгібітори ренін-ангіотензин-альдостеронової системи або інші препарати, що впливають на електролітний баланс.
Ознаки інтоксикації дигоксином
Ознаки дигоксинової інтоксикації включають широкий спектр симптомів.
На ЕКГ типовою ознакою дії дигоксину є так зване "коритоподібне" зниження сегмента ST — характерна депресія ST-сегмента з вигином донизу. Ця зміна вважається фармакологічним ефектом препарату, а не обов’язково ознакою інтоксикації.
Малюнок 1. "Коритоподібне" зниження сегмента ST при прийомі дигоксину
У випадку тяжкої інтоксикації дигоксином може знадобитися введення специфічного антидоту — дигоксин-специфічних фрагментів антитіл, хоча вони доступні не в усіх країнах та медичних установах.
Висновок
Дигоксин залишається ефективним, хоч і вузькоспецифічним інструментом у клінічному арсеналі лікаря. Його застосування можливе лише при наявності чітких показань, обов’язковому контролі функції нирок, рівнів електролітів та концентрації препарату в крові.
При правильному застосуванні дигоксин може суттєво покращити симптоми та якість життя деяких категорій пацієнтів із серцевою недостатністю та тахіаритміями. Однак недотримання протоколів безпеки або нераціональне використання може призвести до тяжких ускладнень, тому призначення має базуватися на принципах доказової медицини та індивідуалізації лікування.
