Симптоми хронічної ІХС можуть варіюватися за віком, статтю та іншими факторами, причому лише 10-25% пацієнтів мають типову стенокардію з класичними обтяжуючими та полегшуючими факторами. В той час як у 57–78% пацієнтів спостерігаються симптоми менш характерні для стенокардії, а у 10–15 % - лише задишка при фізичному навантаженні.

Відсутність ангінозних симптомів не виключає ХІХС! Навіть при наявності дуже важкого стенозу коронарних судин може бути відстуня типова стенокардія, наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом та вегетативною нейропатією або у літніх пацієнтів із дуже малорухливим способом життя. 

Біль у грудях не завжди є стенокардією (тобто не завжди має ішемічне походження), він може бути пов’язаний з некоронарними (наприклад, перикардит) або не серцево-судинними захворюваннями.

Симптоми ангінозного болю традиційно класифікуються на основі локалізації болю та факторів, що провокують і полегшують біль як «типові, атипові або неангінальні/некардіальні». У дослідженні PRECISE пацієнти з «типовою» проти «атипової» стенокардії мали подібні 1-річні результати, підкреслюючи обмежену прогностичну цінність класифікації симптомів щодо типовості стенокардії, яка використовується в моделях прогнозування обструктивної ІХС. 

Оскільки ця термінологія для опису ангінозних симптомів більше не узгоджується з сучасними концепціями хронічної ІХС, в нових рекомендаціях її замінили детальним описом симптомів.  

Важливо ретельно оцінити біль у грудях, включаючи об’єктивне виключення ішемії міокарда, спричиненої обструктивною ІХС, мікросудинним захворюванням та/або коронарним вазоспазмом, перш ніж класифікувати його як некардіальний.

Стенокардія спокою не завжди вказує на важку фіксовану обструктивну ішемічну хворобу серця, оскільки вона може виникати у пацієнтів із транзиторним епікардіальним або мікросудинним коронарним вазоспазмом.

Нещодавно виниклі ангінозні симптоми зі зміною частоти або інтенсивності повинні викликати підозру, щодо дестабілізації коронарної атеросклеротичної бляшки. Для таких пацієнтів слід використовувати діагностичний алгоритм, рекомендований Рекомендаціями ESC 2023 щодо ведення пацієнтів з гострим коронарним синдромом, щоб виключити гостру ситуацію.

Діагностика ІХС включає детальний збір анамнезу, фізикальне обстеження (вимірювання АТ, ІМТ), оцінку наявності анемії, гіпертонії, клапаних вад серця, гіпертрофії лівого шлуночку або наявності аритмій, оцінку ризиків (куріння, діабет, гіперхолестеринемія тощо) та базові обстеження (ЕКГ, біохімія крові).  

 Слід також спробувати відтворити симптоми за допомогою пальпації та перевірити ефект сублінгвального нітрогліцерину.

 У разі підозри на нестабільність коронарної хвороби серця необхідно вимірювати високочутливі тропоніни.  

Додаткові біомаркери, як то С-реактивний білок, можуть допомогти оцінити ризик, але їх діагностична роль обмежена.  

Оцінка ймовірності наявності обструктивної ІХС до проведення обстеження базується на аналізі симптомів пацієнта, віку, статі, факторів ризику та супутніх захворювань. Для цього використовуються прогностичні таблиці, які допомагають вибрати найкращий діагностичний метод обстеження. 

Важливо також враховувати ANOCA/INOCA (ANOCA - angina with non-obstructive coronary arteries; INOCA - ischaemia with non-obstructed coronary arteries) у випадках, коли обструктивна ІХС виключена, але симптоми зберігаються.

Пацієнтам із дуже низькою ймовірністю CAD (≤5%) не потрібні додаткові обстеження, якщо симптоми не зберігаються.

Для пацієнтів із низькою (>5–15%) ймовірністю обстеження можуть бути корисними при персистенції обмежувальних симптомів.

Пацієнти з помірною, високою або дуже високою ймовірністю (>15%) мають проходити подальше обстеження.