Пунктами 1 і 3 Загальної частини Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 285 від 02.03.2016 року, передбачено, що названі Ліцензійні умови встановлюють організаційні, кадрові і технологічні вимоги до матеріально-технічної бази ліцензіата, обов’язкові для виконання під час провадження господарської діяльності з медичної практики, а також визначають вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики; дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та фізичних осіб – підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

Згідно з преамбулою Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» №2168-VIII від 19.10.2017 року (далі – Закон № 2168) цей Закон визначає державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості, реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів (включаючи допоміжні засоби) за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій.

Частиною першою статті 8 Закону № 2168 встановлено, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом (таким органом є Національна служба здоров'я України) та закладом охорони здоров’я незалежно від форми власності чи фізичною особою – підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, що відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, та має відповідати умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також враховувати визначений у програмі медичних гарантій обсяг забезпечення медичними послугами відповідно до потреб у межах кожного госпітального округу.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини першої статті 102¹ Кодексу законів про працю України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.

Ураховуючи викладене, лікарі, які зареєстровані як фізичні особи – підприємці і отримали ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, можуть (у вільний від приватної медичної практики час) працювати у приватному або державному медичному закладі на підставі трудового договору (відповідно до норм трудового законодавства) із відповідним закладом у статусі саме лікаря – фізичної особи, а не фізичної особи – підприємця (оскільки такий правовий статус передбачає наявність приватної ліцензованої медичної практики).