Як діяти якщо пацієнт не підписує згоду на планове лікування?
Згода пацієнта (батьків, опікунів чи іншого законного представника) на медичне втручання є обов’язковою умовою будь-якого лікування.
Завдання медичних працівників (в т.ч. лікуючого лікаря) - максимально детально поінформувати пацієнта про стан його здоров’я, можливі наслідки розвитку хвороби і запропонувати варіанти лікування.
Рішення про подальше лікування приймає виключно пацієнт та/або його законний представник, якщо пацієнтом є малолітня чи неповнолітня дітина, опікуни малолітньої особи та фізичної особи, визнаної не дієздатною (інші особи, визначенні чинним законодавством належними представниками).
Виняток із цього правила становлять стани, які загрожують життю пацієнта ч. 2 ст. 43. ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Тобто, згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.
Без згоди пацієнта необхідне лікування мають отримати:
Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов'язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань, умови визнання особи хворою на інфекційну хворобу або носієм збудника інфекційної хвороби, протиепідемічні і карантинні правила встановлюються в порядку, визначеному законодавством. (ч. 2, 3 ст. 28 ЗУ “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя”);
Особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов'язковому лікуванню (за їх бажанням - анонімно).Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я, становлять лікарську таємницю. Надання таких відомостей дозволяється у випадках, передбачених законами України. (ст. 26 ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб”);
Особа, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно якої у зв'язку з її небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 16 ЗУ “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”);
Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах ( ст. 96 Кримінального кодексу України).
Таким чином, у разі відсутності згоди пацієнта чи його законного представника (щодо певних категорій пацієнтів: малолітніх та неповнолітніх дітей; фізичні особи, визнаної не дієздатною) може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, медичний працівник (лікуючий лікар) зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікуючий лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування, згода законного представника, за таких обставин як правило не застосовується. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.
Інформація, наведена у статті, носить виключно інформативний характер і не є юридичною чи іншою професійною консультацією або висновком.
Стаття не повинна розглядатися як заміна будь-якої консультації в конкретних випадках. Автор не несе відповідальності за будь-які вчинені дії в результаті застосування чи використання наданої інформації.
Для отримання правового висновку з конкретної ситуації необхідно звертатись безпосередньо до професійного юриста у відповідній сфері.
