Ганна Дегтярьова
Авторка матеріалів
Терапевт, кантональна лікарня Аарау, Україна/Швейцарія
Гіпонатріємія це стан, при якому рівень натрію в сироватці крові знижується до значення менше ніж 135 ммоль/л.
Незважаючи на те, що йдеться про натрій, цей розлад найчастіше виникає через порушення водного балансу в організмі, а не через пряму втрату самого мікроелемента.
Патофізіологія гіпонатріємії
Патофізіологія гіпонатріємії включає кілька механізмів.
Одним із ключових механізмів є надмірна секреція антидіуретичного гормону (АДГ). У нормі АДГ регулює водний баланс, сприяючи реабсорбції води в нирках. При синдромі неадекватної секреції АДГ гормон виробляється надмірно або діє занадто активно, що призводить до затримки води в організмі. Надлишок води "розводить" натрій у плазмі крові, знижуючи його концентрацію — таким чином виникає розведена гіпонатріємія.
Справжня втрата натрію відбувається при використанні діуретиків, блюванні чи діареї або надмірному потовиділенні.
Окремо варто згадати псевдогіпонатріємію — це лабораторне явище, яка спостерігається при гіперліпідемії або гіперпротеїнемії, коли вимір рівня натрію може бути спотвореним через високий вміст ліпідів або білків у крові.
Класифікація гіпонатріємії
Класифікація гіпонатріємії здійснюється за кількома ознаками — зокрема за рівнем натрію в сироватці крові та перебігом захворювання.
За рівнем натрію виділяють:
Легку гіпонатріємію (135–130 ммоль/л)
Помірну (129–125 ммоль/л)
Залежно від перебігу, гіпонатріємія буває:
Гострою (тривалістю менше 48 годин)
Хронічною (тривалістю понад 48 годин).
Симптоми гіпонатріємії
Гіпонатріємія може супроводжуватись численними неврологічними симптомами. При цьому легкі порушення можуть залишатися непоміченими, проходячи безсимптомно або у формі слабко виражених субклінічних ознак.
До легких симптомів відносяться:
Порушення когнітивних функцій
У важчих випадках спостерігається:
- багаторазове блювання,
- розвиток коми або глибоких порушень свідомості,
- судоми,
- а також кардіо-респіраторна декомпенсація, зокрема дихальна недостатність.
Особливої уваги заслуговує хронічна форма гіпонатріємії з рівнем натрію близько 125 ммоль/л, яка часто зустрічається у людей похилого віку.
У таких випадках виникають неспецифічні симптоми, що легко сплутати з проявами старіння чи інших хвороб: зростає ризик падінь через нестійку ходу чи знижується когнітивна здатність.
Диференціальна діагностика гіпонатріємії
Диференціальна діагностика гіпонатріємії включає три основні типи: гіповолемічну, еуволемічну та гіперволемічну, які визначаються загальним водним статусом пацієнта.
Діагностика
Таким чином, для коректної діагностики гіпонатріємії необхідно враховувати не лише лабораторні показники, які включають вимір рівня натрію, калію, глюкози, креатиніну, сечовини, оцінку осмолярності сироватки крові та аналіз сечі з визначенням ії осмолярності та рівня натрію.
Важливо також звертати увагу й на анамнез пацієнта, його клінічний стан, водно-сольовий баланс, наявність супутніх захворювань, існуючу медикаментозну терапію та спосіб життя.
Диференціація між гіповолемічною, еуволемічною та гіперволемічною формами є ключовим кроком для подальшої тактики лікування та уникнення ускладнень.
Лікування гіпонатріємії
Лікування гіпонатріємії залежить від типу порушення водно-електролітного балансу та тяжкості клінічного перебігу. Основними принципами терапії є негайна корекція у випадках гострої гіпонатріємії з вираженими симптомами та повільна, контрольована корекція при хронічній формі.
При гіповолемічній гіпонатріємії основне лікування полягає у введенні ізотонічного розчину NaCl 0,9% з метою відновлення об’єму циркулюючої рідини. Паралельно проводиться контроль рівня електролітів і корекція втрат. Також важливо усунути фактори, що спричинили дегідратацію або втрату натрію.
У разі еуволемічної гіпонатріємії, наприклад при неадекватному виділенні антидіуретичного гормону, основним методом є обмеження споживання рідини до 500–800 мл на добу. У випадках з тяжкими або гостро виниклими симптомами може знадобитися введення гіпертонічного розчину NaCl 3%. Для лікування хронічних форм застосовуються препарати з групи антагоністів рецепторів вазопресину, зокрема толваптан.
Лікування гіперволемічної гіпонатріємії, яка спостерігається при таких станах, як серцева недостатність, цироз печінки або хронічна ниркова недостатність, включає обмеження рідини, застосування петльових діуретиків, таких як фуросемід, а також лікування основного захворювання, що призвело до затримки рідини в організмі.
Надмірно швидка корекція може призвести до осмотичного синдрому демієлінізації, зокрема до центрального понтинного мієлінолізу, що супроводжується тяжкими, іноді незворотними неврологічними ураженнями.
Саме тому ключем до безпечного лікування гіпонатріємії є поступова, контрольована корекція із врахуванням типу порушення, його етіології та клінічного стану пацієнта.
