Швейцарська реальність: погляд лікаря з України
Авторка матеріалу
Чи замислювались ви колись про роботу лікарем в іншій країні? Я, наприклад, - ще з перших років навчання в медичному університеті.
Озираючись назад, думаю, що важливу роль у цих роздумах відіграла моя перша поїздка за кордон у Женеву на студентську конференцію з фізіології. Швейцарські поля з коровами, як на упаковці шоколадки Milka, блакитне небо та озеро, молоді медики, що відпочивають на зеленій траві та насолоджуються ланчем у теплий сонячний день — усе це залишило незабутнє враження і пробудило у мені сильне бажання змін.
З того часу розпочався мій довгий та складний шлях пошуку роботи лікарем в Європі — повний перешкод, невдач та обхідних шляхів. І ось, через десять років, життя повернуло мене туди, де все почалося — назад у Швейцарію. Зараз я працюю лікарем-резидентом п’ятого року за спеціальністю «внутрішня медицина», і цього року завершую свою резидентуру в Швейцарії.
Я розповім про специфіку роботи лікаря в Швейцарії, порівняю медичні системи України та Швейцарії, поділюсь тим, до чого я вже звикла, і що досі викликає культурний шок. Сподіваюсь, ця стаття стане корисним ресурсом для молодих спеціалістів, які, як і я колись, мріють спробувати свої сили за кордоном.
Мій шлях до Європи почався з п’ятирічного PhD у Бельгії в одному з найпрестижніших університетів Європи, куди я вступила, вигравши європейський грант.
Мій перший культурний шок був пов’язаний з абсолютною рівноправністю статей, де чоловік і жінка порівну платять за рахунок у ресторані, з постійним очікуванням запису в різні соціальні та медичні офіси, поїздками на роботу з портфелем на велосипеді, сидінням на асфальті, святкуванням днів народжень, де кожен платить за себе.
Всі ці моменти я важко переживала в Бельгії, а приїхавши до Швейцарії, вже вважала себе досвідченою та інтегрованою європейкою.
Першою серйозною перешкодою на шляху до мрії стали постійні відмови від роботодавців у Швейцарії
Навряд чи залишилась ще якась швейцарська лікарня, яка не отримала моє резюме.
В Україні я завершила інтернатуру з терапії та кардіології, але в Швейцарії на це ніхто не звертав увагу, мене вважали лікарем без досвіду. Моє бельгійське PhD також мало кого цікавило, адже тут наука та медицина — це речі паралельні. До того ж, я не мала ні швейцарського, ні європейського громадянства, що ще більше ускладнювало мої плани, особливо на фоні суворої міграційної політики країни.
Після довгих пошуків роботи мені все ж таки запропонували посаду лікаря-інтерна першого року в відділенні внутрішньої медицини в невеликій лікарні в Швейцарії. Моєму щастю не було меж!
Вже в перший день роботи я зіткнулася з проблемами мови
Попри хороший рівень німецької B2 та успішно складений іспит з медичної термінології, я взагалі не розуміла пацієнтів. В Швейцарії говорять на діалекті, який сильно відрізняється від стандартної німецької мови. Все, починаючи від вимови та закінчуючи значеннями деяких слів, було зовсім іншим. Через кілька тижнів постійного спілкування слух адаптувався, і діалог з пацієнтами більше не став проблемою.
З часом ж відчуття, що в Швейцарії існує діалект, зовсім зникло.
Другим здивуванням, яке настигло мене на самому початку моєї швейцарської кар'єри, стала величезна пропасть в медичних знаннях між мною та моїми швейцарськими колегами
Мені здавалося, що я не знала й 10% того, що вміли та знали вони, хоча я закінчила український медичний університет з червоним дипломом. Вони пунктували плевру, шили рани, кололи артерії, володіли навичками ультразвука, а я навіть не знала, в яку руку взяти УЗД-датчик.
Після повного відчаю я почала інтенсивне навчання: я тоннами купувала книги, переглядала навчальні відео на YouTube, відвідувала курси, лекції та семінари. І яке ж було моє щастя, коли два роки по тому я отримала відмінні рекомендації від свого начальника. Це дозволило мені залишитися в Швейцарії і рухатися далі.
Особливою складністю для мене стали навички комунікації
В Швейцарії уникають прямої критики, і погану інформацію подають у вигляді «сендвіча». Це психологічний прийом, коли неприємну інформацію м'яко обрамляють позитивними коментарями.
Я, як українка, звикла до інформації «без обгортки», а ці надмірно завуальовані формулювання здавалися мені більше ознакою ухиляння. Якщо в Швейцарії кажуть, що твоя ідея цікава, це ще не означає, що її підтримують. До цього було важко звикнути. Нам, українцям, також властива емоційність у мовленні, тоді як в Швейцарії завжди домінує стриманість і нейтральний тон.
Не можу не поділитися своїми позитивними враженнями про роботу швейцарських медсестер.
В Швейцарії вони проходять серйозне навчання і можуть виконувати складні медичні процедури. Все, що стосується катетерів, пов'язок, венфлонів, перфузорів — я часто покладаюся на їхню думку. В Швейцарії медсестри і лікарі знаходяться в різних професійних ієрархіях. Лікарі співпрацюють з медсестрами, але не керують ними в адміністративному плані, як це часто буває в Україні. Про це мене попередили в самий перший день роботи.
Незважаючи на високу зарплату, робота медсестри в Швейцарії фізично і емоційно важка, і в країні відчувається гострий дефіцит медсестер. Відповідно, в лікарнях скорочують кількість ліжок і іноді закривають цілі відділення. Швейцарія активно залучає медсестер з інших країн, в тому числі за межами ЄС.
Швейцарія — країна довгожителів, із середньою тривалістю життя 84 роки.
Нещодавно я лікувала пацієнтку, якій скоро виповниться 102 роки. В це інколи важко повірити. Багато людей у віці 80 років ведуть активний спосіб життя: ходять у гори, подорожують, водять автомобілі та вільно користуються інтернетом.
Водночас є великий попит на будинки престарілих. Я відвідала кілька таких установ у ролі лікаря. Це фактично готелі з висококваліфікованим медичним персоналом, але і вартість таких будинків — немала.
Медичне страхування
В Швейцарії діє страховка на медичні послуги, і це означає, що фінансові обмеження пацієнтів не стають перепоною на шляху до діагностики та лікування хвороб, як, наприклад, часто буває в Україні.
Це, безумовно, надихає та мотивує до постійного розвитку.
Автоматизація
В Швейцарії немає звичних паперових рутин, всі процеси автоматизовані до досконалості. Виписки можна легко диктувати в мікрофон, а на обходах і в лікарів, і в медсестер є ноутбуки, на яких миттєво відображаються всі необхідні дані: від медикаментів і життєвих показників до запланованих обстежень і інших важливих параметрів.
Це не тільки економить час, але й створює неймовірний комфорт роботи.
Комунікація з пацієнтами
Ще однією важливою різницею між медичними системами Швейцарії та України є активна участь швейцарського пацієнта у своєму лікуванні.
Тут лікар надає пацієнту вибір різних варіантів діагностики або терапії, детально пояснюючи їх переваги та недоліки. В кінцевому результаті рішення залишається за пацієнтом, який на основі отриманої інформації та своїх уподобань обирає найбільш підходящий варіант. В Україні, навпаки, рішення про лікування часто приймається лікарем або навіть родичами без надмірного залучення самого пацієнта.
Важливою частиною довірливих стосунків між лікарем і пацієнтом в Швейцарії є обов’язкове інформування пацієнта про кожен наступний крок у процесі лікування.
Наприклад, лікар обов'язково скаже: «Зараз я візьму голку і наберу у вас кров з правої руки» або «Я підніму вашу кофту і послухаю легені за допомогою стетоскопа». Це допомагає зменшити тривожність пацієнта і підвищує задоволеність від медичного обслуговування. В Україні ж ми часто діємо без попередження. Цьому підходу мені теж довелося вчитися.
У Швейцарії, як і в багатьох інших західних країнах, відкритість і прямолінійність у питаннях смерті є невід’ємною частиною культурного ландшафту, особливо в контексті невиліковних захворювань або паліативної допомоги.
Лікарі тут прагнуть до чесності і готові обговорювати з пацієнтом або його близькими можливі наслідки захворювання, а також варіанти догляду в кінці життя. Особливо вразило те, що при госпіталізації кожного пацієнта обов'язково запитують, чи хоче він, щоб його реанімували в разі погіршення стану або навіть смерті в стінах лікарні. Вражаючим є той факт, що багато пацієнтів без вагань дають негативну відповідь на питання про реанімацію, роблячи цей вибір свідомо.
В Україні ж, через глибоко вкорінені історичні й культурні фактори, тема смерті все ще залишається під покривом табу. Важко навіть уявити, що український пацієнт добровільно відмовиться від шансів на реанімацію. Можливо, це пов'язано з тим, що середня тривалість життя в Україні помітно нижча, і життя, сповнене труднощів, часто не встигає «набриднути», як, наприклад людині, яка прожила вже майже століття.
На завершення хочу сказати, що робота лікаря в Швейцарії з її високими стандартами, увагою до деталей і повагою до пацієнта вчить не лише медичних знань, але й глибокої людяності.
Тут цінуються не тільки професійні якості, але й уміння слухати, співпереживати і поважати вибір пацієнта. Життя і робота в іншій країні, де все влаштовано по-іншому, стає шансом не тільки дізнатися нові підходи в медицині, але й краще зрозуміти себе, свої цінності та прагнення, розширюючи як професійні, так і особисті горизонти. Цей шлях не завжди легкий, але він наповнений важливими відкриттями та значущими змінами. Вірте у свій вибір, слухайте своє серце — і все обов’язково вийде!
