Оптимізація антигіпертензивної терапії в пацієнтів старшого віку

Є переконливі докази, що лікування артеріальної гіпертензії (АГ) у людей старшого віку суттєво знижує ризик серцево-судинних ускладнень і смерті.

Проте ведення таких пацієнтів часто ускладнюється низкою супутніх чинників, серед яких:

Вони потребують обережного підходу до призначення антигіпертензивної терапії. 

У зв’язку з цим усе більшої актуальності набуває індивідуалізований підхід до лікування АГ у геріатричній практиці з урахуванням потреб конкретного пацієнта і можливим переглядом цільових рівнів артеріального тиску (АТ)¹.

Розглядаємо сучасні рекомендації з вибору антигіпертензивних засобів і підходи до ведення таких хворих з урахуванням індивідуального ризик-профілю

Фактори, що впливають на стратегію лікування

Оцінювання ортостатичної гіпотензії є важливою з кількох причин²:

За такого стану у відповідь на стресові фактори підвищується ризик негативних наслідків, зокрема:

• Інвалідності
• Госпіталізації
• Смерті. 

Частота крихкості серед людей віком понад 65 років коливається в межах 7–16% і є вищою в жінок. 

Із погляду лікування АГ наявність астенії значно ускладнює вибір цільових рівнів АТ і терапевтичної стратегії. Надмірне зниження АТ у таких пацієнтів може спричинити парадоксальне зростання ризику ускладнень, що частково пояснюється явищем J-подібної кривої залежності між АТ і смертю. При цьому сама астенія, а не агресивне лікування, часто є причиною несприятливого прогнозу².

Шкала оцінювання астенії

Наведена нижче шкала оцінювання астенії дає змогу стратифікувати пацієнтів за рівнем функціонального стану і визначити відповідну стратегію ведення АГ — від стандартного лікування до обережного контролю симптомів або паліативного підходу².

Рекомендації щодо лікування

При деяких станах рекомендовано орієнтуватися на найнижчий рівень АТ, який є обґрунтовано досяжним: переважно <140 мм рт.ст. (принцип ALARA — as low as reasonably achievable).

Це стосується наявності симптомної ортостатичної гіпотензії до початку лікування, клінічно значущої помірної або тяжкої астенії в будь-якому віці та/або віку від 85 років².

У літніх пацієнтів віком менш ніж 85 років без помірної чи тяжкої астенії лікування підвищеного АТ і гіпертензії рекомендовано проводити за тими самими принципами, що й у молодших осіб, за умови доброї переносимості. 

Лише після цього доцільно розглядати титрування доз до максимальних переносимих².

Засобами першої лінії для лікування АГ залишаються²:

Для пацієнтів віком від 85 років та/або із помірною чи тяжкою астенією (в будь-якому віці) слід розглянути застосування дигідропіридинових БКК тривалої дії або інгібіторів ренін-ангіотензинової системи: іАПФ або БРА².

Наступним кроком терапії може бути призначення тіазидних або тіазидоподібних діуретиків у низьких дозах. 

Альфа-блокатори також вважаються менш доцільними, оскільки можуть бути пов’язані з вищим ризиком ортостатичної гіпотензії та падінь у пацієнтів ≥85 років².

Альфа-блокатори також вважаються менш доцільними, оскільки можуть бути пов’язані з вищим ризиком ортостатичної гіпотензії та падінь у пацієнтів ≥85 років².

Основні тези

^{ESC (European Society of Cardiology) — Європейське товариство кардіологів}

^{АГ — артеріальна гіпертензія}

^{АМАТ — амбулаторне моніторування артеріального тиску}

^{АТ — артеріальний тиск}

^{БКК — блокатори кальцієвих каналів}

^{БРА — блокатори рецепторів ангіотензину}

^{ДМАТ — добове моніторування артеріального тиску}

^{іАПФ — інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту}

^{ІМ — інфаркт міокарда}

^{САТ — систолічний артеріальний тиск}

^{СН — серцева недостатність}

^{ССР — серцево-судинний ризик}

^{ЧСС — частота серцевих скорочень}