Частиною першою статті 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Основи) визначено, що медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

За загальним правилом, необхідна письмова згода пацієнта, який звернувся в заклад охорони здоров’я для застосування методів діагностики, профілактики та лікування (це прямо встановлено частиною першою статті 43 Основ та Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення і на присутність або участь учасників освітнього процесу», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 № 110).

Разом з тим, частина друга статті 43 Основ передбачає, що згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників (відповідно до статті 242 Цивільного кодексу України: батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа).

Близька за змістом норма міститься і у частині п’ятій статті 284 Цивільного кодексу України: у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Більш детально проаналізуємо, що таке пряма загроза життю пацієнта та невідкладний стан/випадок

Законодавство України не містить переліку невідкладних випадків, які становлять пряму загрозу життю та здоров’ю людини.

Згідно з частиною першою статті 3 Основ невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин. Аналогічне визначення міститься і у пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу». 

Проте, варто звернути увагу на те, що для лікаря важливим є документально зафіксувати підстави для медичного втручання за відсутності згоди пацієнта, зазначити обставини, через які неможливо отримати згоду на таке втручання (наприклад, пацієнт непритомний, відсутні законні представники пацієнта, зволікання загрожує життю пацієнта). 

Окрім дій лікаря у невідкладних випадках, законодавець передбачив низку нормативних підстав, за яких медична допомога може надаватись без згоди особи чи її законного представника, що не повинна бути розціненою як порушення прав пацієнта на згоду чи відмову від медичного втручання.

Зокрема, такі підстави передбачені статтею 92 Кримінального Кодексу України (примусові заходами медичного характеру, які застосовуються судом); статтями 11, 12, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (наприклад, щодо амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника надається лікарем-психіатром в примусовому порядку за рішенням суду).