Цитомегаловірус (ЦМВ) — високоінфекційний вірус, який належить до сімейства герпесвірусів¹. Його поширеність серед імунокомпетентного дорослого населення становить від 40 до 100%². На відміну від інших герпесвірусів, ЦМВ зазвичай спричиняє лише незначні симптоми або має безсимптомний перебіг¹. Проте однаково його вважають глобальною проблемою охорони здоров’я³. Розгляньмо особливості розвитку, профілактики та лікування ЦМВ у груп ризику.

Особливості інфікування ЦМВ

Цитомегаловірус переважно передається через біологічні рідини: слину, кров, грудне молоко, сечу, а також від матері до плода під час вагітності¹. Після первинного інфікування ЦМВ залишається в латентному стані в мієлоїдних клітинах-попередниках протягом усього життя, з можливістю повторної активації в подальшому¹.

В імунокомпетентних людей ефективна імунна відповідь запобігає високому рівню вірусного навантаження, необхідному для розвитку серйозних ускладнень¹. Тому зазвичай латентна ЦМВ-інфекція залишається безсимптомною¹. А можливі прояви інфікування мають легкі симптоми, схожі на грип або мононуклеоз, такі як лихоманка, міалгія, головний біль і втомлюваність¹

Характеристика груп ризику при ЦМВ

У пацієнтів з ослабленим імунітетом ЦМВ може призводити до тяжких і загрозливих для життя станів — коліту, енцефаліту, пневмонії, тромбозу судин, ретиніту, нейропатії, гепатиту^1,2. До груп ризику належать:

Лікування та профілактика ЦМВ у групах ризику

Основними засобами лікування та профілактики ЦМВ-інфекції у групах ризику є противірусні засоби². Профілактику призначають для запобігання первинному інфікуванню, реактивації або рецидиву², а також безсимптомним інфікованим ЦМВ пацієнтам, що виявлено скринінговими тестами². Серед противірусних засобів для лікування і профілактики ЦМВ²:

1. Валганцикловір
2. Ганцикловір
3. Летермовір
4. Валацикловір
5. Ацикловір

Також можливе застосування імуноглобуліну ЦМВ у поєднанні з іншими противірусними засобами².

Для лікування та профілактики вродженої ЦМВ-інфекції зазвичай застосовують валацикловір і ганцикловір³

Також застосування валацикловіру у вагітних протягом періоду від 1 до 12 тижнів знижує вірусне навантаження ЦМВ у крові плода³.

У пацієнтів із трансплантацією нирки профілактичне застосування валацикловіру протягом 6 місяців пригнічує субклінічну реактивацію ЦМВ¹.

Уникнути інфікування ЦМВ допоможе, крім застосування лікарських засобів, і ретельне дотримання гігієни¹¹:

Основні тези

_{АЗРЗ — аутоімунне запальне ревматичне захворювання
ВІЛ — вірус імунодефіциту людини
ЦМВ — цитомегаловірус}