Екскурс в історію: як еволюціонували засоби індивідуального захисту
Історична перспектива
Маски для рота й носа, беруші, рукавиці – перш ніж увійти в обіг, усі вони пройшли довгий шлях, як і сама система охорони праці. Більш як століття тому, 1906 року, було зроблено перший крок на цьому шляху – створено Міжнародну постійну комісію з охорони здоров’я на виробництві, яка функціонує й донині. Майже 300 лікарів та інших спеціалістів у галузі охорони здоров’я з різних країн світу з’їхалися на конференцію до Мілана, де й заснували асоціацію для обміну досвідом і знаннями та поступового покращення умов роботи на виробництвах. 27 конгресів відбулося протягом минулого століття, а 2006 року провели 28-й, на якому ухвалили «Декларацію століття». Вона закликає до посилення законодавчого контролю безпеки праці та безумовної поваги до здоров’я людей, задіяних на виробництвах.
27 конгресів відбулося протягом минулого століття, а 2006 року провели 28-й, на якому ухвалили «Декларацію століття». Вона закликає до посилення законодавчого контролю безпеки праці та безумовної поваги до здоров’я людей, задіяних на виробництвах.
Під захистом "Дзьоба"
Перші засоби для захисту органів дихання винайшли середньовічні медики, які лікували хворих під час епідемій чуми. Йдучи до пацієнта, лікар надягав на обличчя маску, що запобігала передачі інфекції. У довгий зігнутий донизу «дзьоб» вкладали трави з сильними ароматами – це «нейтралізувало» запах гниття тіла. А розробником першого респіратора вважають Леонардо да Вінчі – він гадав, що морякам варто захищатися від диму й пороху, прикриваючи рот та ніс змоченою тканиною. Відтоді засоби для захисту органів дихання пережили чимало трансформацій і поступово виглядом і функціональністю наблизилися до сучасних норм. Нині працівники виробництв, зокрема й фармацевтичних, для захисту дихальної системи від шкідливих парів і газів використовують здебільшого респіратори – засоби фільтруючої дії, які перешкоджають потраплянню небезпечних речовин до носа та рота. Частинки небажаних газів і парів не пропускають спеціальні каталізатори і сорбенти, що містяться у фільтрах. За допомогою каталізаторів, що використовуються, концентрація шкідливих газів знижується до безпечного рівня, а сорбенти, маючи пористу структуру, затримують молекули, які можуть заподіяти шкоди організму. Для різних зовнішніх умов підбирають респіратори з відповідними фільтрами.
Трансформація рукавиць
Хлібороби й пастухи захищали з їхньою допомогою руки від колючої трави ще задовго до індустріальної доби, а от у царині медицини цей засіб уперше знайшов своє призначення під час тих самих середньовічних епідемій чуми – лікарі не зважувалися йти до хворих без шкіряних рукавиць. У сучасному ж вигляді їх почали використовувати значно пізніше, наприкінці XIX століття: 1890 року хірург Вільям Холстед використав тонкі гумові рукавиці, аби захистити шкіру рук від хлориду ртуті й карболової кислоти – їдких речовин, що застосовувалися тоді для знезараження. Поступово новий засіб почав набувати популярності в лікарських колах. Згодом, у 1964 році, компанія Ansell розробила перші в історії одноразові медичні рукавички – зі штучного латексу. В наш час про свої руки дбають не лише лікарі, а й працівники фармацевтичних підприємств, які для захисту шкіри від шкідливих речовин використовують гумові або з еластичних полімерів рукавиці, а також прогумовані нарукавники. А в приміщеннях першого класу чистоти – стерилізовані без сипучих матеріалів рукавички з каучуку.
В наш час про свої руки дбають не лише лікарі, а й працівники фармацевтичних підприємств, які для захисту шкіри від шкідливих речовин використовують гумові або з еластичних полімерів рукавиці, а також прогумовані нарукавники. А в приміщеннях першого класу чистоти – стерилізовані без сипучих матеріалів рукавички з каучуку.
Як щодо очей?
На початку індустріальної доби очі робітників захищали пов’язки з цупкої напівпрозорої тканини. Це полегшувало вплив яскравого світла, але не захищало від механічного травмування. Ближче до кінця XIX століття ситуація дещо покращилася завдяки подорожам потягами. У вічі пасажирам тогочасних потягів крізь відчинені вікна летіла сажа. Аби подбати про здоров’я клієнтів, залізнична компанія розробила перші захисні окуляри. Пізніше, на початку XX століття, захисне скло почали використовувати у виробництві протигазів – з них робили лінзи. З 1940 року стартувала розробка окулярів для будівельників і зварювальників, що поступово стали звичним атрибутом робочого гардеробу для працівників різних галузей промисловості.
У XXI столітті захисні окуляри здатні запобігти ушкодженням у результаті ударів, потраплянню на слизову оболонку очей шкідливих парів чи бризок хімікатів, а також негативній дії світлового випромінювання. Виготовляють їх здебільшого з полікарбонату.
"Вимикачі шуму"
Прообраз усім відомого засобу для ізоляції від непотрібних звуків уперше згадується ще в «Одіссеї» Гомера. Головний герой повставляв воскові затички у вуха своїм гребцям, аби ті не чули звабливих співів сирен. На початку індустріального й незвично гучного XX століття німецькі вчені згадали про античний винахід і взялися розробляти нову версію засобу для шумоізоляції. Одіссеїв віск вони доповнили бавовняною тканиною, просоченою вазеліном – так з’явилися перші «сучасні» беруші. Поступово засоби захисту від шуму навчилися виробляти з глини, силікону, піни. Нині вони представлені в широкому асортименті – з різних матеріалів, на будь-який смак. Користуються ними як працівники «шумних» виробництв, так і всі охочі вберегти вуха від зайвих децибелів.
