«Farmak»: історія довжиною в століття

СТОЯНКА ВІКОМ 20 000 РОКІВ 

Якось наприкінці 1893 року емігрант з Австро-Угорщини Вікентій Хвойка, який займався вирощуванням нових сортів хмелю і проса, оглядав одну ділянку землі на Подолі, яку хотів придбати для комерційних цілей. І раптом на дні котловану на вулиці Кирилівській, 59, побачив незвичайну білу кістку, яка виявилася справжнісіньким бивнем мамонта. Він домовився з власником садиби – добре знаним у Києві виробником валянок Зівалем – про можливість продовження розкопок. Згодом тут було знайдено 67 скелетів мамонта, понад 100 бивнів, череп носорога та кістки інших тварин, а також велику кількість крем’яних знарядь праці, залишки древніх вогнищ та інші унікальні археологічні об’єкти. 

Пізніше Хвойка розширив свої розкопки на сусідню ділянку (вул. Кирилівська, 61-63), яка належала на той час купчисі Ксенії Тереховій-Багрєєвій. Протягом наступних 7 років він виявив на глибині майже 20 метрів ще один культурний шар: у ньому знайшли уламки бивнів мамонта з геометричним орнаментом, які сьогодні вважаються найдавнішими пам’ятками образотворчого мистецтва на території України. До речі, зберігалися вони в Київському Міському музеї старожитностей і мистецтв(сьогодні Національний художній музей України), створеному за ініціативи археолога. Ці та багато інших знахідок перетворили Кирилівську стоянку у Києві на сенсацію світового масштабу. Втім, вона й сьогодні зберігає статус пам’ятки археології.

ПЕЧЕРИ, ЗНАХІДКИ ТА СПРАВИ БЛАГОДІЙНІ

Розкопки Хвойки ще тривали, коли в 1896 році обидві ділянки на Кирилівській купив для побудови цегельного заводу підприємець Іона Зайцев. На місці розкопок виникло «глинище» – кар’єр з видобутку синьої глини, з якої й вироблялася жаростійка цегла. Далі на схід, коштом відомого мецената почалося будівництво казенної хірургічної клініки, розрахованої на 25 ліжок для бідних євреїв з Києва та передмістя, які могли перебувати там без спеціального дозволу губернатора.

Уже після смерті Іони Зайцева, 1913 року, його син Маркус праворуч від старої будівлі звів новий двоповерховий корпус у стилі модерн за проектом Едуарда Брадтмана. Тут розташовувався притулок для людей похилого віку та пологове відділення. Після революції та громадянської війни філантропічний медичний комплекс батька і сина Зайцевих змінив багатьох господарів – тут працювали хірургічне та гінекологічне відділення, інфекційна лікарня, інститут переливання крові. Але найяскравіша його роль – пологовий будинок №2, де з’явилися на світ тисячі подолян. І, напевно, символічно, що після реконструкції 2015 року тут розташувалися офіси фармацевтичної Компанії «Farmak». Можливо, саме тому в цьому приміщенні так легко народжуються та реалізуються найсміливіші ідеї та інновації!

«FARMAK». ПОЧАТОК ШЛЯХУ 

У середині 1920-х років, у період надзвичайних випробувань для всього українського народу була фактично заснована сьогоднішня Компанія «Farmak». Це були важкі повоєнні роки: народ знесилений епідеміями та голодом. Практично всі лікарні були знищені, а ліки майже не імпортувалися. Власного ж фармацевтичного виробництва, яке б забезпечило потреби населення у сучасних на той час лікарських препаратах, не існувало. Тяжка реальність допомогла усвідомити прості істини – для країни стратегічно важливо бути впевненою, що вона має сили та можливості, аби забезпечити здоров’я свого народу. Осягнення цих першопричин і стало початком фармацевтичної історії України. Влітку 1925 року в історичному районі Києва – Подолі, на вулиці Кирилівській, 74, Декретом Раднаркому СРСР «Про місцеві трести» відкрили перший в Україні завод з виробництва синтетичних лікарських засобів – Київський хіміко-фармацевтичний завод ім. М.В. Ломоносова, який і вважають історичним батьком АТ «Фармак».

ПЕРША ПРОДУКЦІЯ 

Створювати нове хіміко-фармацевтичне підприємство довелося буквально з нуля, до того ж не тільки відбудовувати нові виробничі приміщення, а й буквально збирати по крихтах унікальний колектив. Тож коли 23 грудня 1925 року колективу з 12 інженерно-технічних працівників і 42 робітників вдалося випустити першу продукцію – це був справжній прорив. Команда вчених та інженерів заводу під керівництвом професора І.В. Єгорова розробила нову технологію синтезу найважливіших для того часу лікарських препаратів – хлороформу і саліцилової кислоти. Цей день фактично вважається днем народження заводу.

КУРС НА ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ 

Уже починаючи з наступного року асортимент, якість та обсяг виробництва значно зросли завдяки випуску нових лікарських препаратів на основі салолу та метилсаліцилату, а ще через рік популярного анальгетика і жарознижувального засобу – саліцилату натрію. В 1928 році, внаслідок освоєння нових технологій виробництва, в продуктовому портфелі заводу з’явилися антисептик резорцин, хлоргідрат та ланолін для виробництва багатьох мазей і кремів. Крім того, завод на той час був єдиним радянським виробником ментолу: лише в 1931 році було випущено 3,3 тонни ментолу, 600 кілограмів чистого хлороформу для наркозу та 2 тонни хлоргідрату. Це був вагомий внесок у розвиток нової фармацевтичної промисловості, яка до кінця 1930-х років змогла збільшити обсяг виробництва медикаментів у 6 разів порівняно з дореволюційним періодом. Також суттєво розширилася номенклатура – налагоджено безперебійне виготовлення 15 лікарських препаратів. Серед них: трихлороцтова кислота, уротропін, хлорид та карбонат кальцію, амідохлорна ртуть, ефір для наркозу та інші.

А ЗАВТРА БУЛА ВІЙНА... 

Упевнений шлях до нових досягнень перервався 22 червня 1941 року. І хоча в цей день жодна ворожа бомба не впала на території заводу, його життя змінилося назавжди. Бійці Київського укріпленого району героїчно стримували ворога, проте вже 26 червня 1941 була створена Республіканська комісія з евакуації. Почалося масове вивезення підприємств столиці, кількість яких на початок вересня сягнула 197. Серед майже 350 тисяч киян, які покинули столицю разом зі своїми підприємствами, були й працівники КХФЗ ім. Ломоносова. Вони з частиною обладнання спочатку опинились у Луганську, але через швидке просування лінії фронту були відправлені в глибокий тил, у Казань. Тут, виконуючи секретну програму зі створення у східних регіонах країни стратегічно важливих підприємств-дублерів, кияни вже у грудні 1942 року змогли забезпечити випуск першої партії рентгенівських установок, хлоретилу, стрептоциду та трипафлавіну. А через рік завод запрацював у повному режимі, виготовляючи білий стрептоцид, ампули з інвертним цукром, зубні цементи, хлоретил в ампулах, екрани для рентгенівських установок та сірчанокислий барій для хірургічних рентгенкарт. Щоб швидко наростити обсяг випуску цієї продукції, КХФЗ ім. Ломоносова був об’єднаний з Казанським ХФЗ.

РІДНІ СТІНИ

6 листопада 1943 року війська Першого Українського фронту визволили Київ, тому невеличкий колектив заводу почав готуватися до повернення на батьківщину. За 778 днів німецько-фашистської окупації столиці заводські стіни практично не постраждали, проте все обладнання, майно та сировина були знищені або розграбовані. Щоб вдихнути у підприємство нове життя, роботи велися цілодобово; зміни часто тривали по двітри доби, але вже у 1944 році вдалося забезпечити випуск стрептоциду в обсязі 30 кг на місяць, дисульфану – 10 кг, ізафеніну – 20 кг та 2 т електроліту, який виробляли з відходів сірчаної кислоти. Також колектив заводу поступово почав відновлювати виробництво ліків, від яких довелося відмовитися у воєнні роки. Уже до 1950 року завод повністю відновив виробництво уротропіну, наркозного хлоралгідрату, хлориду кальцію, хлориду натрію, а також запустив нові лінії з випуску ментолу, резорцину та валідолу. Крім того, часткова модернізація виробництва дала можливість забезпечувати споживачів новими препаратами, серед яких були хініофон, хінозол, валеріанат цинку, гідрохлорид флавакридину, синестрол, бромізовал, карбромал та ін. У 1958 р. виготовлення валідолу збільшилося майже у 14 разів, а наркозного хлороформу – в 11. Знаковим досягненням цього періоду став початок виробництва синтоміцину та синтезу нових лікарських засобів. Налагоджено виробництво рентгеноконтрастних препаратів – біліміну, тріомбрасту та йодоміну, якими завод забезпечував усі республіки СРСР.

У НОГУ З ЧАСОМ 

У наступному десятиріччі через виникнення потреби у виробництві серцево-судинного препарату, аналога валокордину, співробітники Київського хіміко-фармацевтичного заводу розробили необхідну документацію, й після отримання відповідного дозволу у 1960 р. підприємство розпочало випуск вітчизняного корвалолу, який дуже швидко став відомим не лише в Україні, а й далеко за її межами. 

На той час усі виробничі процеси здійснювалися вручну (розливання розчинів у флакони, пакування), тому керівництво прийняло рішення про встановлення автоматичних ліній. Успішне технічне переоснащення відбулося завдяки директору заводу В.В. Цуцаріну та молодому інженеру В.Т. Жилєєву, який згодом став технічним директором підприємства. Таким чином, своє 40-річчя завод ім. В.М. Ломоносова відзначив виробництвом 27 найменувань продукції та впровадженням 1500 раціоналізаторських пропозицій і винаходів. 

1970-ті роки стали періодом сталого розвитку фармацевтичної промисловості. Вдалося не лише забезпечити лікарськими засобами республіки СРСР, а й налагодити експорт до понад 20 країн світу: Анголи, Німеччини, Франції, Італії, Єгипту, Греції та ін. Відзначився рекордами в обсягах виробництва і Київський хіміко-фармацевтичний завод ім. М.В. Ломоносова, що лише за 1975 рік виробив 165 т антибіотика левоміцетину, перевищивши заплановану потужність у чотири рази. 

Із середини 1980-х років на Київському хіміко-фармацевтичному заводі відбувалося активне реформування господарської діяльності. Знаковим та непростим рішенням стає перехід діяльності підприємства за принципом повного господарського розрахунку та самоврядування, що призвело до створення ради правління, яку очолив директор І.І. Прибутченко.

СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 

Упродовж 1990-х підприємство переживало період великих змін та повної перебудови. В 1991 році першим у хіміко-фармацевтичній галузі завод ім. М.В. Ломоносова стає акціонерним товариством й отримує назву ВАТ «Фармак». У цей період виробничі потужності, які забезпечували сировиною заводи в усьому СРСР, стали нерентабельними через надто високу вартість субстанцій. Тож протягом перших років незалежності України «Farmak» опинився на межі припинення існування. Проте у 1995-му в історії Компанії відбулася знакова подія – генеральним директором та головою правління стала Філя Іванівна Жебровська. Ця видатна жінка змогла модернізувати підприємство, використавши світовий досвід успішних фармацевтичних компаній, і задати «Farmak» новий стратегічний курс на сучасне виробництво європейського рівня.