Функціональна диспепсія: алгоритм діагностики та лікування
Майже 20% людей у всьому світі скаржаться на диспепсію, а 75-80% із них зрештою встановлюють діагноз функціональної диспепсії (ФД)1,2.
Хоча наявність ФД не позначається на тривалості життя, вона значно погіршує його якість1.
Пропонуємо розглянути критерії ФД та алгоритм її лікування.
Класифікація та діагностичні критерії ФД
Згідно з Римськими критеріями IV, ФД визначають як відсутність ознак структурного захворювання та комбінацію будь-яких із 4 симптомів3:
Постпрандіальне переповнення
Рання насиченість
Епігастральний біль
Епігастральна печія
Розрізняють два підтипи ФД на основі ознак, що переважають, — постпрандіальний дистрес-синдром та епігастральний больовий синдром3.
При постпрандіальному дистрес-синдромі спостерігають один або обидва з наведених нижче симптомів щонайменше три дні на тиждень3:
При епігастральному больовому синдромі спостерігають принаймні 1 із таких симптомів щонайменше один день на тиждень3:
Установлення діагнозу ФД потребує виключення органічних причин методом проведення ендоскопії верхніх відділів шлунково-кишкового тракту2.
Ендоскопію показано всім пацієнтам від 60 років або раніше за наявності хоча б одного з перелічених критеріїв2:
Клінічно значуща втрата ваги (>5% звичайної маси тіла протягом 6-12 місяців)
Виражена шлунково-кишкова кровотеча
Більше одного тривожного симптому диспепсії чи швидке його прогресування
Тривожні симптоми диспепсії включають2:
Ненавмисну втрату ваги
Дисфагію
Одинофагію
Залізодефіцитну анемію нез’ясованої етіології
Постійне блювання
Лімфаденопатію
Сімейну історію злоякісних онкологічних захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту
Стратегія лікування ФД
Якщо під час дослідження було виявлено органічне захворювання, пацієнт потребує терапії, спрямованої на нього. Тобто діагноз функціонально не підтверджено2.
Для решти осіб у клінічних настановах Американського коледжу гастроентерології та Канадської асоціації гастроентерології рекомендовано дотримуватись такого алгоритму1:
Отже, першою лінією терапії в пацієнтів без H. pylori є інгібітори протонної помпи (ІПП). Їх також призначають пацієнтам із хелікобактерною інфекцією, якщо її ерадикація не сприяла усуненню симптомів1
Як вибрати дозування ІПП
У настанові Національного інституту здоров’я та досконалості допомоги щодо діагностики та лікування диспепсії та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби пропонують класифікацію дозувань ІПП4.
У метааналізі рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень Wang W.H. та співавтори вивчали вплив ІПП на ФД5.
Низькі дози ІПП порівнювали з плацебо в 5 дослідженнях за участі 2418 пацієнтів, стандартні — в 6 дослідженнях із участю 2392 пацієнтів. Було виявлено, що обидва режими не відрізняються один від одного та є ефективнішими за плацебо5.
У звіті Азійського консенсусу з функціональної диспепсії зазначено, що терапія високими дозами ІПП не перевершує стандартних для контролю за симптомами ФД6.
Основні тези
Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби в пацієнтів із ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжким рефлюксом, лікування та профілактика виразок шлунка
Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, синдрому Золлінгера — Еллісона, профілактика та лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки
ІПП — інгібітор протонної помпи
ФД — функціональна диспепсія
