Не чекайте на перемогу
Коли на консультаціях я питаю клієнтів про плани на майбутнє, я і досі дуже часто чую «Які плани зараз? Хай все скінчиться і будем думати!» На більш ніж 600-й день повномасштабної війни.
Але проблема у тому, що ніхто не має чіткого уявлення, коли ми переможемо. Сформувалось соціальне очікування, що літній наступ повторить неймовірні успіхи по деокупації Харківщини та Херсонщини. Але війна це до жаху складна справа, як бачимо.
Людська психіка влаштована так, що ми не толеруємо відсутність контролю і невизначеність, особливо у дуеті. Наш мозок починає шукати хоч якусь опору, відчуття «Що я можу щось зробити, що змінить ситуацію» чи «Що я розумію, що буде далі, та можу розробити план дій». У нашій ситуації в нас ні того, ні іншого, допоки ми не приймаємо дійсність такою, яка вона є. Так ми отримаємо можливість адаптуватись.
Моя улюблена формула в житті:
Рівень щастя = реальність мінус очікування
Тож, якщо чийсь план полягав у тому, щоб дослухатись до поради Лао Дзи та чекати, поки повз нас по Дніпру пропливуть трупи наших ворогів, то так можна втратити купу часу, якого невідомо скільки у всіх нас лишилося.
Ми звичайно маємо на це право і я не збираюся читати моралізаторські лекції стосовно того, що і як кому робити.
Але я хочу, щоб будь-який вибір у своєму житті ви робили усвідомлено. Тому ось вам повчальна, але не дуже надихаюча, історія про пана Джеймса Стокдейла.
У 1965 будучи американським військовим, він потрапив у в'єтнамський полон, у якому провів 7,5 років.
Для тих умов, у яких знаходився Стокдейл — це неймовірний строк. Голод, нелюдські тортури, довгострокове перебування у карцері.
Як йому вдалося вижити?
Річ у тому, що цей пан був добре знайомий з філософією стоїцизму та обрав для себе за стратегію виживання — поради Епіктету:
«Грати будь-яким мʼячем, що підкине доля, та робити це максимально добре»
За його словами, він постійно нагадував собі про те, що програє лише за однієї умови — якщо піддасться страху або втратить самоповагу.
Стокдейл намагався організувати сітку взаємодопомоги для інших полонених, яка, на жаль, була з часом викрита, через що він і його побратими були на довго переведенні до одиночних камер.
Він пройшов це випробування з гідністю. Та після визволення став національним героєм.
Якось під час одного з інтерв'ю журналіст запитав Стокдейла, кому у полоні було найважче?
На що той відповів: — «Оптимістам. Тим, хто говорив: «До Різдва ми будемо на волі». Але наставало Різдво, а вони як і раніше були у вʼязниці.
Тоді вони говорили: «Ми будемо на волі до Пасхи». Наставала Пасха, і нічого не мінялося.
Потім проходив День подяки та наступне Різдво.
Оптимісти втрачали надію, і це був кінець.»
Це дуже важливий урок для усіх нас. Необхідно завжди зберігати віру в те, що ми переможемо, незважаючи ні на які труднощі, тому що ми просто не можемо дозволити собі зазнати поразки. І в той самий час треба дивитися суворій правді в обличчя, якою б жорстокою ця правда не була.
Ця позиція стала зватися Парадокс Стокдейла.
Як би мені не було боляче це казати, але нам час визнати, ця війна на довго. Кожен з нас має робити свій вклад у перемогу. Працювати, навчатися, заробляти гроші, розвиватися та донатити, волонтерити, підписувати петиції чи робити щось ще корисне. Ми маємо жити гідне життя та гідно поводитись, щоб бути вартими перемоги та крові, що проливають наші захисники та захисниці.
