На сьогодні гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — одна з найчастіших патологій у структурі кислотозалежних захворювань органів травлення. Приблизно 20-40% дорослого населення скаржиться на періодичну появу печії. Значне зниження якості життя пацієнтів, загроза ускладнень і тривале медикаментозне лікування з розвитком різних побічних реакцій зумовлюють актуальність цієї проблеми¹.

Однак клінічна картина ГЕРХ може бути представлена й позастравохідною симптоматикою — так званими масками. Це часто призводить до несвоєчасного встановлення діагнозу та стає причиною хибної тактики лікування².

Поняття ГЕРХ, причини її появи та основні «класичні» симптоми

ГЕРХ — це регулярно повторюваний спонтанний закид шлункового або дуоденального вмісту в стравохід, що спричиняє його пошкодження та появу характерних симптомів³.

Причини, що спричиняють розвиток ГЕРХ, включають³:

Є низка певних проявів, які розцінюють як «стравохідну» симптоматику, що дає змогу з високою ймовірністю запідозрити ГЕРХ². До неї належать³:

Позастравохідні прояви у хворих на ГЕРХ

Останніми роками відбувся досить швидкий перехід від уявлень про ГЕРХ як дистальний рефлюкс-езофагіт до сприйняття її як захворювання всього організму. Це обумовлено відкриттям позастравохідних ускладнень⁴.
«Стравохідні» симптоми ГЕРХ пов’язані з безпосереднім подразненням стінки стравоходу та порушенням його перистальтики. Проте для ГЕРХ характерний широкий спектр і «позастравохідної» симптоматики³. Серед неї виокремлюють^3,4:

Стратегії діагностики та лікування ГЕРХ

Диференційна діагностика позастравохідних проявів ГЕРХ утруднена, особливо за відсутності морфологічних змін стравоходу, а це зустрічається майже в 60% хворих. Вона потребує перш за все виключення органічної патології серцево-судинної, дихальної та інших систем. Однак часом навіть повне обстеження пацієнта не дає змоги розмежувати позастравохідні прояви ГЕРХ та ішемічну хворобу серця, хронічне обструктивне захворювання легень або патологію ЛОР-органів³. 
Тому для діагностики рекомендують застосовувати тест із інгібіторами протонної помпи (ІПП). Так, хворому з підозрою на ГЕРХ призначають стандартну дозу ІПП 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Тест вважають позитивним, якщо внаслідок прийому ІПП прояви рефлюксу зменшуються або зникають³.

Медикаментозне лікування ГЕРХ спрямовано на³:

Основою терапії ГЕРХ є застосування антисекреторних лікарських засобів. Найпотужнішими блокаторами шлункової секреції є ІПП. Базовий курс лікування ГЕРХ ІПП у високих дозах має тривати не менш ніж 1 місяць, а потім протягом 6-12 місяців хворому призначають підтримувальну терапію³.

У лікуванні ГЕРХ застосовують різні ІПП, серед яких можна виокремити езомепразол. Механізм його дії полягає в інгібуванні ферменту Н⁺/К⁺-АТФази — протонної помпи, а також у пригніченні базальної та стимульованої секреції кислоти. Після перорального прийому 20 мг або 40 мг езомепразолу дія настає протягом години⁵.

Відомо також, що застосування езомепразолу в дозі 20 мг 2 рази на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками сприяло успішній ерадикації Helicobacter pylori⁵.

Основні тези

^{АТФаза — аденозинтрифосфатаза
ГЕРХ — гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
ІПП — інгібітор протонної помпи}