Гіпотиреоз — це клінічний синдром, що виникає внаслідок недостатності тиреоїдних гормонів в організмі. Він є одним із найпоширеніших ендокринологічних порушень, що здатний суттєво впливати на якість життя пацієнта.
Зацікавилися?
Цей матеріал призначений для працівників медичної сфери. Авторизуйтеся, будь ласка, щоб вивчати далі. Цей розділ сайту містить професійну спеціалізовану інформацію про лікарські засоби, а також іншу професійну спеціалізовану медичну інформацію, яка призначена виключно для лікарів та медичних установ. У разі, якщо Ви не є лікарем чи працівником медичної установи, АТ «Фармак» не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що можуть виникнути в результаті самостійного використання інформації з цього розділу сайту. Ви робите це самостійно і усвідомлено, розуміючи, що застосування лікарських засобів можливе тільки за призначенням лікаря та після попередньої консультації з ним, а самолікування може завдати шкоди Вашому здоров’ю.
Авторизуйтесь, будь ласка, щоб отримати доступ до професійної інформації. Цим ви підтверджуєте, що є лікарем/працівником медичної установи.
Гіпотиреоз: сучасні підходи до діагностики, виявлення причин і ведення пацієнтів
Гіпотиреоз — це клінічний синдром, що виникає внаслідок недостатності тиреоїдних гормонів в організмі. Він є одним із найпоширеніших ендокринологічних порушень, що здатний суттєво впливати на якість життя пацієнта.
Незважаючи на наявність характерної клінічної картини, більшість випадків гіпотиреозу виявляються за допомогою лабораторних досліджень, оскільки симптоми є неспецифічними та можуть маскуватися під інші захворювання.
Епідеміологія
За даними епідеміологічних досліджень, маніфестний гіпотиреоз зустрічається у 0,1–2% дорослого населення, тоді як субклінічний гіпотиреоз значно поширеніший і виявляється у 3–10% осіб, особливо серед жінок старшого віку1. Загалом, жінки хворіють у 5–8 разів частіше за чоловіків. Найчастішою причиною гіпотиреозу в регіонах з достатнім споживанням йоду є хронічний автоімунний тиреоїдит (тиреоїдит Хашимото).
Клінічна картина
Прояви гіпотиреозу варіабельні й залежать від ступеня гормонального дефіциту, віку пацієнта та супутніх захворювань. До типових симптомів належать:
Загальна слабкість і втомлюваність
Непереносимість холоду
Збільшення маси тіла
Закрепи
Сухість шкіри
Брадикардія
Депресивний стан або когнітивні порушення
Дисменорея або аменорея
Фізикальне обстеження може виявити зоб (особливо при Хашимото), діастолічну гіпертензію, брадикардію, сповільнене розслаблення сухожильних рефлексів. У літніх пацієнтів симптоматика може бути стертого характеру, а головним проявом іноді є депресія, зниження пам’яті або серцева недостатність.
Коли варто підозрювати гіпотиреоз
Окрім очевидних клінічних симптомів, гіпотиреоз слід виключати при наступних лабораторних знахідках:
Підвищений рівень загального холестерину та ліпопротеїнів низької щільності
Анемія
Підвищення креатинфосфокінази
Гіпонатріємія
Гіперпролактинемія
Діагностика
Золотим стандартом для скринінгу гіпотиреозу є визначення рівня тиреотропного гормону (ТТГ). Саме він є найчутливішим маркером порушень функції щитоподібної залози. У випадку підвищення ТТГ рекомендовано дослідити також рівень вільного тироксину (вільного Т4).
Виділяють декілька видів гіпотиреозу:
Медикаменти, що впливають на рівень ТТГ
Слід враховувати, що деякі препарати можуть впливати на рівень ТТГ:
Найпоширенішою причиною гіпотиреозу є тиреоїдит Хашимото. У таких випадках часто виявляються антитіла до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО), які є позитивними більш ніж у 90% пацієнтів з автоімунним тиреоїдитом.
Для диференційної діагностики причин гіпотиреозу слід зібрати анамнез щодо попереднього лікування радіойодом, тиреоїдектомії, прийому препаратів, що пригнічують синтез тиреоїдних гормонів, а також оцінити можливий дефіцит або надлишок йоду.
Лікування
Метою лікування є відновлення еутиреозу, що досягається за допомогою призначення левотироксину (синтетичного Т4). Цей препарат метаболізується в периферичних тканинах до активного Т3.
Молодим та здоровим пацієнтам призначають повну дозу з розрахунку 1.6 мкг/кг/день.
Пацієнтам віком >60 років — стартова доза 25–50 мкг на добу з поступовим титруванням.
Препарат приймають натще, за 30–60 хв до сніданку, запиваючи водою. Необхідно уникати одночасного прийому з кальцієм, залізом, антацидами та соєю, які знижують абсорбцію.
Моніторинг та корекція дози
Через 6 тижнів після початку терапії проводиться контроль ТТГ. Остаточна стабілізація рівня ТТГ можлива не раніше ніж через 6–8 тижнів після зміни дози.
Після досягнення стабільного еутиреозу — контроль щорічно або частіше при наявності нових симптомів, зміни маси тіла >10%, вагітності або зміни супутньої фармакотерапії.
Підходи до субклінічного гіпотиреозу
Актуальним й досі залишається питання, щодо лікування субклінічного гіпотиреозу. Вважається, якщо рівень тиреотропного гормону (ТТГ) становить 10 мОд/л або більше, лікування рекомендовано незалежно від наявності симптомів.
При рівні ТТГ у межах від 4,5 до 10 мОд/л рішення щодо початку терапії має бути індивідуалізованим. Слід враховувати вік пацієнта, наявність симптомів, антитіл до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО), а також чи планується вагітність.
У пацієнтів віком понад 70 років при рівні ТТГ до 6,9 мОд/л лікування зазвичай не призначається, оскільки незначне підвищення ТТГ у цій віковій групі часто є фізіологічним і не потребує корекції через можливі ризики передозування гормонів.
Небезпека передозування
Надмірна доза левотироксину може спричинити субклінічний або явний тиреотоксикоз, що асоціюється з ризиком фібриляції передсердь, остеопорозу та підвищенням серцево-судинної смертності, особливо у літніх пацієнтів.
Особливості госпіталізованих пацієнтів
У критично хворих або госпіталізованих пацієнтів визначення ТТГ не рекомендується без вагомої підозри на захворювання щитоподібної залози, оскільки рівень ТТГ може змінюватись через негормональні чинники (так званий синдром еутиреоїдної патології).
Висновок
Гіпотиреоз є хронічним захворюванням, що потребує чіткої діагностики та довічного моніторингу. Завдяки простим і доступним лабораторним методам, адекватному замісному лікуванню та дотриманню принципів індивідуального підходу до пацієнта можна досягти повної компенсації порушення та запобігти ускладненням.
