Відомо, що лише 30% випадків гострого тонзилофарингіту спричиняють бактерії^1,2. Однак попри те, що віруси є основною причиною більшості випадків цього захворювання, діагноз продовжує лідирувати в контексті необґрунтованого призначення антибактеріальної терапії^2,3.

Тонзилофарингіт: етіологія та критерії діагностики

Тонзилофарингіт — запалення слизової оболонки задньої стінки глотки та лімфаденоїдної тканини⁴.

У 70-85% випадків тонзилофарингіт має вірусну етіологію та лише в 15-30% спричинений бактеріями^2,5.

Основним клінічним проявом тонзилофарингіту є біль у горлі та відповідна фарингоскопічна картина. Іноді можлива й інша специфічна та неспецифічна симптоматика⁶.

Клінічні діагностичні критерії гострого тонзиліту⁶

Вибір тактики лікування

За статистикою, педіатри призначають системні антибіотики (АБ) у 53% випадків гострого тонзиліту. Це значно перевищує статистично обґрунтоване застосування антибіотикотерапії та зумовлює надскладну проблему — антибіотикорезистентність². Тому проведення диференційної діагностики гострого тонзилофарингіту щодо бактеріального або вірусного походження є ключовим питанням для зменшення нецільового застосування системних АБ⁴.

У клінічній практиці диференційну діагностику тонзилофарингіту згідно з етіологією проводять за допомогою шкали МакАйзека (McIsaac). Вона допомагає оцінити ймовірність бактеріальної стрептококової інфекції в відсотках і вибрати раціональну тактику ведення пацієнта⁶.

Шкала МакАйзека⁶

Навіть при максимальній кількості балів за шкалою МакАйзека ймовірність стрептококової інфекції, що потребує системної антибактеріальної терапії, становить не більше ніж 53%².

Місцеве лікування тонзилофарингіту

Згідно з сучасними рекомендаціями NICE, більшість випадків гострого тонзилофарингіту доцільно лікувати без призначення антибіотиків, оскільки вони^2,7:

Місцеві ЛЗ для терапії гострого тонзилофарингіту в дітей мають бути безпечними та ефективними незалежно від етіології захворювання — як-от комбіновані ЛЗ, що містять лізоцим та деквалінію хлорид^6,8. Така комбінація діючих речовин має виражену антисептичну, фунгіцидну й антибактеріальну дію.

Лізоцим — це мукополісахарид, ефективний щодо грампозитивних бактерій, вірусів і грибів. Має протизапальну дію, підвищує неспецифічну опірність організму^2,8.

Деквалінію хлорид має антисептичну, антибактеріальну та протигрибкову дію. Він також може знижувати поверхневий натяг, завдяки чому забезпечує проникнення діючих речовин у глибші ділянки слизової оболонки².

То чи необхідна антибіотикотерапія?

Основні тези

_{^*Адаптовано з джерела 4.
^** Адаптовано з джерела 2.
McIsaac — шкала Сентора, модифікована МакАйзеком
NICE — виконавчий позавідомчий державний орган Департаменту охорони здоров'я Об'єднаного Королівства
АБ — антибіотики
БГСА —  β-гемолітичний стрептокок групи А
ЛЗ — лікарський засіб}