Авторка матеріалу

Попри те, що польська система охорони здоров’я краще забезпечена матеріально, ніж українська, навантаження на лікаря тут дуже велике. У багатьох закладах лікарів бракує, особливо на периферії, і через це значно зростає кількість пацієнтів на одного спеціаліста. В сімейній медицині (POZ) існує офіційне правило: лікар повинен приймати не більше чотирьох пацієнтів на годину. Якщо пацієнтів більше, це можливо лише з дозволу самого лікаря. Але в реальності цей ліміт часто перевищується. Робота у відділенні невідкладної допомоги (SOR) створює ще більше емоційного й фізичного навантаження: критичні стани, нічні зміни, потреба швидко приймати рішення. Додатково лікарі мають велике адміністративне навантаження — електронна документація, направлення, звіти, лікарняні листи, профілактичні плани. Для іноземних лікарів окремою складністю стає мовний бар’єр: навіть добре володіючи польською, потрібно адаптуватися до специфіки комунікації з пацієнтами. При цьому в системі немає системної підтримки психологічного добробуту медичного персоналу.

Якщо порівнювати навантаження польського лікаря з українським, то відмінності очевидні. В Україні сімейний лікар у міській поліклініці може приймати від 20 до 40 пацієнтів на день, а інколи й більше, особливо у сезон ГРВІ чи епідемій. У Польщі існує норма — чотири пацієнти на годину. Це приблизно 25–30 пацієнтів за зміну. Ніколи реєстратура не запише більше людей, ніж дозволено, і лікар може відмовитися від додаткових пацієнтів, якщо перевтомлений. В Україні середній прийом у поліклініці займає 5–10 хвилин через великий потік. У Польщі на одного пацієнта відводиться 15–20 хвилин. Цього часу достатньо для анамнезу, огляду, внесення даних в електронну систему та пояснення лікування.

Ставлення пацієнтів також різниться. В Україні вони звикли звертатися до лікаря навіть із найменшими скаргами і часто телефонують у позаробочий час. У Польщі лікарі не дають своїх особистих номерів. Пацієнти спілкуються лише через реєстратуру чи e-rejestrację. Якщо була домовлена телепорада, то лікар телефонує у визначений час. Це дозволяє зберігати особисті межі. Якщо пацієнтові потрібні ліки, він подає запит через реєстрацію, лікар верифікує і виписує рецепт. Іти до лікаря не треба, що зберігає час як пацієнта, так і лікаря. Польські пацієнти більш дисципліновані щодо профілактики: вони регулярно приходять на планові візити, вакцинацію, скринінги, аналізи крові.

Ще одна відмінність — документація. В Україні лікарі багато часу витрачають на папери. Ще одна відмінність — документація. В Україні лікарі багато часу витрачають на папери. У Польщі вся система — електронна: рецепти, лікарняні, направлення. Це зручно, хоча теж потребує часу, бо кожен крок має бути задокументований. 

У роботі з документацією існують і практичні «лайфхаки», які можуть бути корисними й українським колегам. У польських системах (наприклад, gabinet.gov.pl) можна створювати готові шаблони для анамнезу, огляду, плану лікування. Це економить час, бо не потрібно кожного разу друкувати одне й те ж. Система автоматично підтягує попередні діагнози, призначення і навіть нагадує про пропущені щеплення. Це зменшує кількість помилок і дублювання. Вона також показує, чи пацієнт придбав призначені ліки. Електронний рецепт чи лікарняний відправляється пацієнтові у вигляді SMS-коду, без потреби роздруковувати папери. Частину адміністративних даних у картці пацієнта створює реєстратура, а лікар додає тільки медичну частину. Дуже допомагає звичка заносити короткі записи в систему одразу після прийому пацієнта. Це займає 1–2 хвилини, але запобігає накопиченню «гори паперів» наприкінці дня.

І попри все це, нвіть в Польщі з часом багато лікарів починають помічати у себе типові ознаки вигорання, відчуття, що професія забирає особистий простір. Я не єдина, хто це відчував. У Польщі майже кожен лікар так чи інакше стикається з депресивними станами.

Перші ознаки вигорання у лікарів — це емоційне виснаження, постійне відчуття втоми навіть після відпочинку, небажання брати додаткові чергування, втрата емпатії, дратівливість, зниження концентрації, проблеми зі сном, головні болі, відчуття напруги в тілі. Часто з’являються депресивні симптоми — втрата інтересу до того, що раніше приносило задоволення, зниження настрою. Дехто з колег відверто зізнається, що вже приймає антидепресанти. Якщо втома не минає навіть після вихідних, якщо виникає бажання уникати пацієнтів чи колег, якщо робота забирає більше енергії, ніж приносить задоволення — це сигнал, що треба змінювати графік або звертатися по допомогу.

У Польщі немає поширених неформальних практик підтримки — супервізій чи груп взаємопідтримки, тому лікарі часто звертаються до психіатра чи психотерапії. Але навіть за таких умов чітке розмежування особистого простору допомагає. Лікар має право залишатися «просто людиною» поза робочим графіком.

Системно можна було б покращити кілька важливих речей. Насамперед це впровадження психологічних програм підтримки для лікарів, зменшення бюрократії шляхом автоматизації та делегування частини обов’язків медсестрам, а також розвиток адаптаційних програм для іноземних лікарів. Польська система медицини дає лікарям можливість професійно реалізуватися і обирати гнучкий графік, але високе навантаження, емоційний тиск і постійна відповідальність призводять до вигорання та депресії. Говорити про це відверто — важливо. Бо тільки так можна зменшити тиск, підтримати колег і зробити маленькі кроки до змін.