Для більшості пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу після декількох років монотерапії може знадобитися застосування цукрознижувального лікування в комбінації з інсулінотерапією¹. Розгляньмо стратегії призначення інсулінотерапії відповідно до сучасних рекомендацій Американської діабетичної асоціації (ADA). 

Мета інсулінотерапії

Інсулінотерапія може доповнити ендогенну секрецію інсуліну і зменшити симптоми гіперглікемії та глюкозурії, запобігти кетоацидозу і діабетичній комі, а також мікро- та макросудинним ускладненням².

Призначення лікарських засобів інсуліну можливо у випадку непереносимості чи протипоказань до призначення цукрознижувальних засобів і комбінацій з ними. Раннє застосування схеми з інсуліном рекомендовано в разі ознак важкої гіперглікемії, що проявляється рівнем глюкози ≥16,7ммоль/л або HbA_1с >10%, чи катаболізму (втрата ваги)³.

Іншими станами, за яких застосовують інсулінотерапію, є:

Види інсуліну

Для лікування ЦД 2 типу застосовують різні види лікарських засобів інсуліну. Розгляньмо докладніше такі:

Найзручнішим для початку інсулінотерапії та в комбінації з метформіном є базальний інсулін. Застосовують людський інсулін НПХ або аналог інсуліну тривалої дії. Початкове дозування можна розраховувати як за масою тіла пацієнта (0,1–0,2 ОД/кг/добу), так і за рівнем гіперглікемії з коригуванням протягом кількох днів або тижнів¹.

На додаток до базального інсуліну деякі пацієнти потребуватимуть призначення прандіального інсуліну. Початкова його доза становить 4 ОД або 10% дози базального інсуліну на кожен прийом їжі. Коригування проводять на основі домашнього вимірювання глюкози або HbA_1c¹.

Також у рекомендаціях згадують концентровані інсуліни 500 Од/мл, що в 5 разів концентрованіші за звичайний інсулін. Концентровані аналоги інсулінів гларгіну (300 Од/мл), деглюдеку (200 Од/мл), ліспро (200 Од/мл) доступні у формі одразу заповнених шприц-ручок, щоб запобігти помилкам при дозуванні¹. 

Інгаляційні інсуліни для прандіального застосування доступні у формі мономерів людського інсуліну швидкої дії. На відміну від ін'єкційних інсулінів вони можуть знижувати рівень глюкози крові без розвитку гіпоглікемії чи збільшення маси тіла. Однак протипоказані в пацієнтів із хронічним захворюванням легень з огляду на зменшення об'єму форсованого видиху за першу секунду³.

Можливість додавання до базального інсуліну лікарських засобів агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (арГПП-1) розглядають у разі недостатньої нормалізації рівня глюкози в крові натще та високого HbA_1c. При застосуванні комбінації є значна глюкозознижувальна дія та менший набір ваги, рідше виникають симптоми гіпоглікемії¹.

Схема призначення інсулінотерапії

Розглянемо докладніше схему призначення ін'єкційної терапії при ЦД 2 типу згідно з рекомендаціями ADA¹.

Основні тези

_{*1 — інсулін як перша лінія терапії, якщо є ознаки катаболізму, рівень HbA1c > 10%, глікемія > 16,7 ммоль/л, можливий діагноз ЦД 1 типу}
*_{2 — врахуйте вподобання пацієнта, частоту ін'єкцій, необхідне зниження рівня HbA1c, ефективність щодо зниження маси тіла, доведені кардіоваскулярні переваги}
*_{3 — для пацієнтів, які отримують арГПП-1 та базальний інсулін, варто розглянути фіксовані комбінації (деглюдек/ліраглутид, гларгін/ліксисенатид)}
*_{4 — якщо є часті симптоми гіпоглікемії або пацієнт пропускає застосування інсуліну НПХ ввечері, розгляньте перехід до базального аналога інсуліну}
*_{5 — розгляньте режим «спліт-мікс» чи попередньо змішані інсуліни для зменшення кількості ін'єкцій, якщо потрібне додавання прандіального інсуліну до інсуліну НПХ. 
ADA (American Diabetes Association) — Американська діабетична асоціація
HbA1c — глікований гемоглобін
арГПП-1 — агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1
ЦД — цукровий діабет}