Недостатній контроль цукрового діабету (ЦД) залишається однією з основних причин розвитку серйозних ускладнень, що суттєво підвищують ризик передчасної смерті в пацієнтів¹. Оптимізація глікемічного контролю є ключовою умовою для зниження цього ризику.

Далі розглянемо підходи до інтенсифікації терапії для пацієнтів із недостатньо контрольованим ЦД 2 типу згідно з чинними рекомендаціями.

Визначення потреби в інтенсифікації терапії при ЦД

Лише в майже 64% пацієнтів із ЦД удається підтримувати рівень глікованого гемоглобіну (HbA1c) на рівні ≤7,0%. Це свідчить про те, що значна частина пацієнтів із ЦД 2 типу не досягає цільових показників лікування. Часто це пов'язано з несвоєчасним призначенням інсулінотерапії².

Згідно з дослідженням Smith A.G. та співавторів, інсулінотерапію зазвичай починають запізно, коли рівень HbA1c уже перевищує 9,8%. І навіть після призначення інсуліну не завжди вдається досягти належного глікемічного контролю².

Наведені дані підтверджують важливість проблеми вибору оптимальної стратегії лікування ЦД. Призначення інсуліну часто сприймають як кінцевий етап терапії, проте це лише частина процесу досягнення глікемічного контролю. Пацієнти після початкового призначення інсуліну часто потребують коригування дози для досягнення кращого контролю рівня глюкози. Однак пріоритетами в інтенсифікації терапії мають залишатись її ефективність і мінімізація небажаних явищ — гіпоглікемії та збільшення маси тіла².

Тактика інтенсифікації терапії ЦД

Подальша тактика інтенсифікації терапії³

1. Додавання базального інсуліну: якщо глікемічних цілей не вдається досягти після застосування арПП1 або ГІП/арПП1, рекомендовано додати базальний інсулін, як окремо, так і в комбінації з арПП1
2. Додавання болюсного інсуліну: якщо потрібно додаткове покращення глікемічного контролю, рекомендовано поступове додавання болюсного інсуліну до 1–3-го прийомів їжі

Інсулін, якщо порівнювати з іншими антигіперглікемічними ЛЗ, має найбільший потенціал для зниження рівня HbA1c при застосуванні у відповідних дозах. Інсулінотерапію варто розглянути, якщо рівень HbA1c у пацієнта не відповідає чи не наближається до цільових показників або якщо спостерігають ознаки гіперглікемії попри зміни способу життя, дотримання медикаментозного лікування та оптимізацію доз оральних гіпоглікемічних ЛЗ⁴.

Опитування 615 учасників шведського дослідження, проведеного Gershate M. та співавторами, показало, що 75% пацієнтів із ЦД були задоволені результатами лікування інсуліном гларгіном⁶.

Проте є ймовірність, що навіть після додавання базальної інсулінотерапії глікемічний контроль може залишатися недостатнім. У цьому разі призначення фіксованої комбінації базального інсуліну й аналога арГПП-1 може бути варіантом інтенсифікації такої терапії. Цей підхід забезпечує потребу в меншій кількості ін'єкцій та знижує ризик розвитку гіпоглікемій, якщо порівнювати з вільною комбінацією аналога арГПП-1, базального інсуліну чи базисно-болюсної інсулінотерапії².

Перегляньте детальний алгоритм інтенсифікації інсулінотерапії тут.

Основні тези

_{AACE (American Association of Clinical Endocrinology) — Американська асоціація клінічної ендокринології
HbA1c — глікований гемоглобін
арГПП-1 — агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1
ГІП — глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид
ІМТ — індекс маси тіла
ЛЗ — лікарський засіб
ЦД — цукровий діабет}